Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

— Помирилися? — усміхаючись, запитала Еора.

— Помирилися, — посміхнулася помічниця. — Ти пробач йому! Він не хотів тебе налякати. Це випадковість. Він дуже перепрошує, що влаштував весь цей гармидер.

— Та я сама винна, що попросила тебе пожити в палаці. Це було дуже егоїстично з мого боку. Тож, сьогодні ввечері ти повернешся додому. Ще одну веселу ніч я не витримаю, — розсміялася наприкінці Еора.

 Вона зв'язалася зі своїм нареченим. Коли потрібен був терміновий зв'язок, використовувалася телепатія.

— Що хоче моя Принцеса?

— На океан хочу, подалі від усіх.

— Будь-яка примха, кохана, — щасливо розсміявся наречений. — Зустрічаємося біля порту?

— Так, скоро буду.

 Дівчина попросила помічницю передати матері, що до весілля вони з коханим побудуть у їхньому палаці на березі океану й полетіла до телепорту.

 На великі відстані простіше і швидше було добиратися за допомогою магічних телепортів. Пара стала на спеціальний майданчик і, взявшись за руки, зникла. Магія перенесла їх на майданчик у парку на березі океану. Чувся потужний шум хвиль, крики птахів. Еора злетіла високо вгору.

— Як же гарно! Ти тільки подивися, який величний океан!

Вона в бурхливому захопленні розкинула руки й закружляла в повітрі. Кеонол сів на великий камінь і милувався коханою жінкою в променях яскравого сонця. Це було дивовижне видовище. Потім вони сиділи в маленькому ресторанчику на березі. Пляжем гуляли люди, чувся сміх і музика. Кеонол узяв за руку свою наречену.

— Мені здається, що я в казці. Усього якихось кілька днів і ми більше ніколи не розлучатимемося. Я такий щасливий, що навіть трохи соромно перед кузеном Лігоркком.

— А що з ним?

— Він розлучився з Фрісою. Вона сказала, що Всесвіт послав їй справжнього судженого й пішла до іншого. Лігоркк у повному розпачі. Він дуже злий на весь Всесвіт і особливо на Еосола, до якого пішла Фріса. Мені, якщо чесно, здається, що він не стільки закоханий у неї, скільки йому теж хотілося бути таким же щасливим, як ми з тобою. Він завжди казав, що чоловік без пари неповноцінний. І тут таке...

— Та вже... ще й напередодні нашого весілля. Як гадаєш, він прийде до нас на свято?

— Навіть не знаю. Без пари... Він же не приведе першу зустрічну. Усі шепотітимуться. А якщо один, то ще гірше буде... йому зараз не позаздриш.

— Згодна... Але я не хочу зараз говорити про сумне. Поговоримо краще про нас. Ти вже думав, які імена будуть у наших дітей? — лукаво посміхнулася Еора.

— Ух ти! Ти вже про це думаєш?!

— Звичайно, — розсміялася наречена, — а ти хіба ні?

— Ну, я так далеко ще замислювався. Я думав про нашу першу ніч... — грайливо заявив наречений.

— Ах ти пустунчик... чи розпусник? Ніяк не вирішу... — дівчина вдала обурення, але не витримала й розсміялася. — Якщо чесно, я теж думаю про це... і хвилююся... — зніяковіло закінчила вона.

— Мила моя, кохана, не треба хвилюватися, — він поцілував її і, ніжно дивлячись у вічі, сказав: — Я кохаю тебе більше за життя і ніколи не ображу. Мені всі торочать, що хвилювання перед весіллям це природний стан. Тож, насолоджуймося спокійним часом перед божевільним тижнем урочистостей, і ні про що не хвилюймося. Добре?

 Усі ці дні вони купалися, літали, говорили про майбутнє, просто валялися на березі, милуючись океаном. І тут, буквально за день до закінчення їхніх канікул, надійшов наказ Володаря терміново з'явитися до палацу. Пара без зайвих запитань швидко вирушила додому.

У головному залі палацу зібралися всі представники родини Кеонола й сім'я, незнайома Еорі. З обличчя Володаря, як завжди, нічого не можна було зрозуміти, а ось Тейя явно була чимось дуже стурбована й нервувала. Принцеса, поцілувавши коханого і підбадьорливо стиснувши його руку, швидко попрямувала до матері.

— Що трапилося? Навіщо всіх зібрали сьогодні? Адже весілля лише за день.

 Тейя нічого не встигла відповісти. Заговорив Володар.

— Стався безпрецедентний злочин! Його скоїв член сім'ї Елазен, Лігоркк. Приведіть його, — наказав він.

До зали завели закутого в ланцюги хлопця. Його одяг був у крові. Зал ахнув.

— Ця людина понівечила крила й тіло Еосола, члена сім'ї Фармонтор. Літати він не зможе ніколи. Ви всі знаєте, що це рівнозначно вбивству. Й Еосол приречений на повільну й болісну смерть. За законами Стародавніх, я зобов'язаний покарати весь рід. Ви несете відповідальність за кожного з вас.

Я, Аласкіс, Володар Алькантора, засуджую весь рід Елазен до вічного вигнання. Усе майно, як компенсація, переходить роду Фармонтор. Термін три дні, — Володар на кілька секунд замовк. — Весілля моєї дочки Еори та Кеонола скасовується! — і вийшов із зали.

 Що тут почалося! Лігоркка мало не розірвали свої ж.

 Еора забігла до кімнати, куди пішов батько. Вона кинулася до нього.

— Батьку, як ти міг?!

— Я мусив так вчинити, люба, — приречено сказав Аласкіс. — Це мій обов'язок. Закони, які встановили Стародавні, підтримують світоустрій на Альканторі. Саме дотримання закону змушує всіх жителів із повагою ставитися до життя співгромадян.