Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Можлив є таки шанс, що ти передумаєш? — я криво посміхнулась і зауважила, що черга перед нами стрімко зменшується.

— Невже ти не вмієш кататися?

— Я-я... я не те, що не вмію, — я важко ковтнула, — це викликає в мене паніку. Я шалено боюся льоду та ковзанів.

— О... справді? Чому? — цікавість Арсена виглядала щирою.

— Я дійсно ніколи не каталась, жодного разу не видалось стояти на ковзанах. Та коли я побачила відео в інтернеті... Де хокеїсту під час матчу...

— Я теж бачив, можеш не продовжувати, — нотаріус поклав свою руку на моє плече, мабуть, у спробі заспокоїти.

— Це мене настільки вразило, що я пообіцяла собі ніколи навіть не наближатись до ковзанів. Це надто небезпечно. А коли я ще й бачу, як там катаються діти... — лише від однієї думки я відчула, як сильно почалось битися серце.

— Не бійся, — чоловік підійшов ближче та, здається, взяв мене за руку. Я цього навіть не усвідомлювала, бо настільки була в полоні свого страху. — Я буду поряд з тобою. І точно нічого не станеться.

— Знаєш, мало віриться в такі слова від людини, що підвернула собі ногу і ледь не замерзла в глухому полі, — я глянула на Арсена з-під лоба.

— Ну...це... — він не зміг нічого відповісти і паніка мене накрила ще сильніше. І в той же час підійшла наша черга, щоб обирати ковзани. Але на моє щастя, нам сказали почекати, так як місця закінчились і після цієї черги будуть вже полірувати лід. То ж ми з Арсеном відійшли вбік та дивились, як катаються інші.

— Не розумію, як люди добровільно йдуть на таке, — я заворожено дивилась на дівчину, що каталась наче справжня фігуристка.

— Напевно залишають всі страхи вдома, — нотаріус засміявся, — а сюди йдуть просто відпочити та розважитись.

— Як можна відпочивати, коли в будь-який момент можна померти, — я сильніше вчепилась в край бортика, яким було огороджено ковзанку.

— Знаєш, то вже краще сидіти вдома і навіть не виходити нікуди, бо померти можна на кожному кроці. Та навіть вдома можна померти. То що ж, боятися всього на світі?

— Ну знаєш... це трохи різні речі.

— А сідати в авто до максимально незнайомого чоловіка тобі було не страшно? Ще й цілуватися з ним...

— Ти що ревнуєш? — я перебила його своїм сміхом, проте саме зараз чомусь Арсену було не весело.

— Скажи, будь ласка, чому ти це робила? — надто серйозно говорив чоловік.

— Ти хочеш знати правду? — я фиркнула, — і ти готовий почути її?

— Ну? — нетерпляче розвів руки нотаріус.

— Бо таким було моє життя. Думаєш, це перший такий чоловік? Другий? Я поняття не маю, який він за рахунком. Не уявляю, хто з них був одружений чи ні, заручений, вільний…було байдуже. Отака-от я насправді, ясно? — всі ці слова виривались з моїх вуст і я ніби різала ними своє ж серце. Бо мені дуже не хотілось, щоб Арсен знав цей бік мого життя. Але ця розмова вже була початою…

— Це… неочікувано, — нотаріус відвів свій погляд і ніби завис у своїх думках. Мовчання було довгим. І мені здавалося, що це вже просто кінець наших нормальних відносин.

— А твоя дівчина не буде ревнувати? — я порушила мовчання, — вона ж легко може дізнатися, що ми були разом. Знову.

— Не буде, — якось відчужено сказав чоловік.

— Ясно, — я важко видихнула, — думаю, що на сьогодні наші…розваги завершились. А може й не тільки на сьогодні. Гарного тобі вечора, — я розвернулась, щоб піти, але теплі та міцні пальці вхопили мою долоню.

— Ми маємо піти на ковзани, — серйозно сказав Арсен.

— Навіщо? — тихо спитала я на видиху.

— Хочу, щоб ти перестала боятися. І довірилась сама собі. Ну і мені.

— Я думала, що ти зневажаєш мене після того, що…

— Це не моя справа, — він різко перебив мене, — це твоє життя. Не всі ж можуть бути ідеальними.

Я закотила очі, бо прекрасно знала, що він скаже щось подібне. Але на душі стало значно легше від усвідомлення, що Арсен не відвернеться від мене. Зараз я почала дуже дорожити нашими…відносинами. За той час, що ми розмовляли, люди вже встигли зійти з льоду і його навіть почистили. То ж ми відразу відправились перевзуватись в ковзани. Пальці мої тремтіли так сильно, що я ледве змогла завʼязати шнурівки. Арсен же почувався максимально впевнено, наче він все життя тільки те й робив, що катався на ковзанах. А я так довго возилась зі своїми шнурівками, що все це виглядало, ніби я навмисно відтягую час. Всі люди з нашої черги вже були на льоді, лише я досі стояла перед тими дверцятами і не наважувалась вийти.

— Скажи, — раптом заговорив Арсен, — а я теж для тебе мав стати тим «черговим» чоловіком, про якого ти потім мала забути

Він спитав це так серйозно, що коли я дивилась на нього, то навіть на якийсь час перестала кліпати. Чому він це питає? Невже одразу все зрозумів. Але я й зараз не відмовляюсь від своїх планів на нього, проте… тепер це має зовсім інше значення для мене. Спочатку я хотіла просто отримати спадок. Але тепер… Я хочу його. Арсена. У всіх сенсах цього слова. І це не просто моя чергова забаганка, а щось значно, значно більше.