Читати книгу - "Тіньова обітниця, Рейва Морель"

Вона підняла підборіддя, вдивляючись у його бездонний погляд. Темрява навколо згущувалася, здавалося, вона сама була частиною його присутності, його подиху.

— Я не належу тобі, — сказала вона, і її голос лунав рівно.

Він усміхнувся. Легкий рух крил здійняв вихор дощових крапель, і світ потемнів ще більше.

— Ти народилася зі знаком ночі. Він у твоїй крові. В твоїх снах. Ти можеш тікати, можеш чинити опір, але твоя душа вже знає правду.

— Правда в тому, що я вільна, — відповіла вона. — Вперше.

Володар Мороку нахилив голову, спостерігаючи за нею так, ніби оцінював її силу, її межі.

— Вільна? — він зробив крок уперед, і простір між ними стиснувся, немов під вагою невидимої сили. — Доведи.

Темрява навколо заворушилася. Вона була не просто мороком — вона була живою. Вона прагнула її.

Ліліан вдихнула глибше, відчуваючи, як щось старе й знайоме пробуджується в її жилах. Вона не просто боролася з ним. Вона боролася із собою.

Вона підняла руку, і вперше за весь цей час тіні не кинулися до неї, щоб скувати. Вони завмерли. Чекали.

Володар Мороку спостерігав за нею. Його посмішка стала ширшою, але в ній з’явилося щось інше. Зацікавленість.

— Ти починаєш розуміти, — сказав він. — Але цього недостатньо.

І тоді між ними впала ще одна тінь.

Рафаель.

Він вийшов з темряви, мов частина її. Очі його палали, але більше не світилися знайомим полум’ям. Це був холодний блиск покірності.

— Ліліан… — його голос був приглушеним, ніби його ланцюгами прив’язали до сутінків.

Володар Мороку посміхнувся ще ширше.

— Він належить мені, — сказав він. — І так буде завжди. Хочеш повернути його? Тоді доведи, що ти справді вільна. Забери в нього те, що тримає його тут.

Ліліан дивилася на Рафаеля. Він не рухався. Його погляд був порожнім, але в ньому ще залишався відблиск того, ким він був колись. Відблиск боротьби.

І тоді вона зрозуміла.

Вона повинна забрати його силу.

Темрява вирувала довкола. Ліліан знову вдихнула, відчуваючи, як щось прокидається в її жилах. Вона знала, що ця сила завжди була в ній. Вона її боялася. Вона боролася з нею.

Але тепер вона не буде боротися.

Вона прийме її.

— Рафаелю, — прошепотіла вона, простягаючи до нього руку.

Його тіло здригнулося. Володар Мороку склав руки на грудях, спостерігаючи.

— Ти не зможеш, — промовив він. — Це його природа. А ти… ти ніколи не зможеш узяти те, що належить мені.

Але Ліліан усміхнулася.

І, простягнувши руку, торкнулася Рафаеля.

Темрява вибухнула світлом.