Читати книгу - "Серця в Атлантиді"

Для Боббі це теж був перший справжній поцілунок. Він ніколи не зможе забути дотик її гладеньких, сухих, гарячих від сонця вуст, що зливаються з його вустами. З цим поцілунком він порівнюватиме всі інші поцілунки у своєму житті й вважатиме, що вони не дотягують.

Близько третьої години місіс Джербер наказала їм потихеньку збиратися. Час було додому.

— Але мамо, — запротестувала Керол для порядку і заходилася складати речі. Подруги приєдналися до неї. Навіть Ієн трішки допоміг. Носячи і подаючи їхні пожитки, він ні на мить не випускав з рук обліпленого піском ведмедика. Боббі майже очікував, що тепер Керол волочитиметься за ним увесь день і не сумнівався, що вона розповість дівчатам про поцілунок на «Чортовому колесі». Він одразу ж це зрозуміє, коли побачить, як вони регочуть, збившись докупи і затуляючи роти долонями, а потім зиркатимуть на нього лукаво, багатозначно. Та Керол не зробила ні того, ні того. Кілька разів він ловив на собі її погляд і кілька разів спіймав себе на тому, що крадькома позирає на неї. Він знову і знову згадував очі Керол там, нагорі: якими великими і схвильованими вони були. А він просто взяв і поцілував її. Ну дає!

Боббі й Саллі тягли більшу частину пляжних сумок.

— Молодці, мули! Вйо! — сміючись, вигукнула Ріонда, коли вони вибиралися сходами на дерев’яний мол.

Під шаром зволожувального крему, що вкривав її обличчя й плечі, Ріонда була червона як рак. Вона скаржилася Аніті Джербер, що вночі не зможе і очей стулити, якщо не через опіки, то через пляжні смаколики.

— То не треба було їсти чотири сосиски і дві палянички, — озвалася місіс Джербер роздратовано. Боббі жодного разу її такою не бачив. Мабуть стомилася, вирішив він. Боббі й сам трохи розімлів на сонці. Спина пекла, в шкарпетки набилося піску. Сумки, якими він був обвішаний, наче ялинка, теліпалися й билися одна об одну.

— Але в парках розваг так сма-а-ачно годують, — запротестувала Ріонда жалібним голосом.

Боббі засміявся. Просто не міг стриматися.

Вони повільно брели головною алеєю до незаасфальтованої стоянки, більше не звертаючи уваги на атракціони. Закликальники, ледь зиркнувши на них, переводили погляд у пошуках свіжої крові. Народ, що, нав’ючившись під зав’язку, плентається до стоянки, — публіка найчастіше безнадійна.

У самому кінці алеї, з лівого боку, стояв худорлявий чоловік, одягнений в блакитні мішкуваті бермуди і сорочку без рукавів. На голові мав циліндр, старий і облізлий, але хвацько заломлений набакир. За крису був застромлений пластиковий соняшник. Чоловічок мав кумедний вигляд, і дівчата нарешті дістали шанс затулити рот долонею і похихотіти.

Він поглянув на них з виглядом людини, над якою реготали й більші професіонали, і посміхнувся у відповідь. Від цього Керол і її подружки захихотіли ще дужче. Чоловік у циліндрі, все ще посміхаючись, широким жестом обвів свій імпровізований столик: пластикову дошку, поставлену на пофарбовані в яскраво-помаранчевий колір козли для розпилювання дров. На столику, червоними сорочками догори, лежали три карти з велосипедної серії. Чоловік перевернув їх швидким, граційним рухом. Боббі помітив, що пальці в нього довгі й бездоганно білі, жодного сліду засмаги.

Посередині лежала червова дама. Чоловік у циліндрі взяв карту, показав їм, вправними рухами покрутив між пальцями.

— Знайдіть леді в червоному. Cherchez la femme rouge. Ось так. Тільки це і більш нічого, — говорив він. — Простіше простого. Легко, як два на два. Просто раз плюнути і розтерти. — він поманив пальцем Івон Лавінг. — Ходи сюди, лялечко, покажи їм, як це робиться.

Івон, усе ще хихочучи і зашарівшись аж до коренів чорного волосся, відступила і притулилася до Ріонди, пробурмотівши, що все витратила і не має більше грошей на забави.

— Не біда, лялечко, — заспокоїв чоловік у циліндрі. — Це всього-на-всього демонстрація. Хочу показати твоїй матусі та її гарненькій подрузі, як усе просто.

— Тут немає моєї мами, — промовила Івон, але ступила на крок ближче.

— Іві, нам справді треба поквапитися, якщо не хочемо потрапити в затор, — втрутилася місіс Джербер.

— Ні, постривай хвилинку, — сказала Ріонда. — Це прикольно. Як рулетка з трьох карт. Виглядає легко, як він і каже, та якщо не пильнуватимеш, почнеш відіграватися — і поїдеш додому, а в кишенях гулятиме вітер.

Чоловік у циліндрі докірливо зиркнув на Ріонду, а тоді широко, чарівливо усміхнувся.

«Усмішка ницих людей, — несподівано подумав Боббі. — Не з тих, що їх боїться Тед, та все одно ницих».

— Мені зрозуміло, — промовив чоловік у циліндрі, — що в минулому ви стали жертвою якогось пройдисвіта. Хоч мені в голові не вкладається, як можна бути таким жорстоким, щоб ошукувати таку вродливу і витончену пані, як ви.

Вродлива і витончена пані, близько п’яти футів п’яти дюймів на зріст, близько двохсот фунтів ваги, з обличчям і плечима, густо намазаними кремом «Понд», залилася щасливим сміхом.

— Закінчуй базікати і покажи дитині, як це виглядає. І ти хочеш переконати мене, що це законно?

Чоловік за столом закинув голову і собі зареготав.

— На задвірках луна-парку все законно, допоки тебе не впіймали і не витурили геть. Та ви, гадаю, і самі прекрасно знаєте. Отож, як тебе звуть, лялечко?

— Івон, — прошепотіла дівчинка так тихо, що Боббі ледве розчув. Поряд з ним Саллі-Джон спостерігав за сценою з величезною цікавістю. — Іноді дехто кличе мене Іві.

— Отож, Іві, поглянь сюди, красунечко. Що ти бачиш? Кажи, як вони називаються. Я знаю, така розумниця, як ти, це може. І показуй. Не бійся, можеш і торкнутися, тут усе чисто.

— Ось тут — валет, а ось це — король. А ця — дама. Вона посередині.

— Молодець, лялечко. У картах, як і в житті: жінка часто опиняється між двома чоловіками. У цьому — її сила. За якихось п’ять-шість років ти й сама переконаєшся.

Його голос став тихим, майже гіпнотично наспівним.

— А тепер будь уважною і ні на секунду не спускай очей з карт.

Він обернув карти сорочками догори.

— А тепер, лялечко, покажи, де в нас дама?

Івон Лавінг вказала на червону карту посередині.

— Правильно вона каже? — звернувся чоловік до невеличкої компанії, що обступила його стіл.

— Наразі так, — озвалася Ріонда і зареготалася, аж під літньою сукнею затрясся нестягнутий корсетом живіт.

Усміхнувшись у відповідь на її регіт, ниций у циліндрі припідняв середню карту за кутик. Це дійсно була дама.

— Точнісінько, на всі сто. Наразі молодець, серденько. А тепер дивись! Пильно дивись! Це перегони між твоїми очима і моїми пальцями. Хто переможе? Питання дня! — він заходився швидко сувати