Читати книгу - " «шлюбу не буде. Серце не в курсі.», Feniks oleksij"

Сонце повільно підіймалося над дахами міста — звичайного, людського міста з кав’ярнями, парками, шумом авто й ароматом свіжої випічки. На одному з балконів стояла Лайра — у легкому халаті, з чашкою кави, обпираючись на поруччя. Її вогняне волосся вже давно не плелося в урочисті зачіски — тепер воно вільно спадало на плечі. Поруч із нею — Макс, у спортивних штанях і футболці, з розкуйовдженим волоссям і ще сонним обличчям.

— Дивись, — він показав униз. — Лін знову бігає босоніж по траві. І здається, він поруч.

— Ха! — засміялася Лайра. — Знову той твій сусід-хакер?

— Колишній сусід, нині — наречений твоєї подруги, — відповів Макс з усмішкою, потягнувши її за талію ближче.

Унизу, в невеликому міському парку, Лін сміялася, ганяючись за голубами, а поруч біг хлопець із телефоном, намагаючись не загубити кросівок.

— Ну як він там… — Лайра задумалась. — Джейк?

— Ага. Джейк. Програміст, геймер, анархіст і вічний хаос. Ідеальна пара для твоєї Лін.

— Вона, до речі, каже, що вони думають пожити в Аскелії кілька місяців.

— Хм. Джейк у світі магії. Це ж буде вибух!

— Якщо не буквальний, — додала Лайра, сміючись.

Вони стояли на балконі, спостерігаючи, як звичайний світ і магічний усе більше переплітаються. Лайра все ще бувала в Аскелії — іноді як посол, іноді просто щоб побачити матерів, підтримати нові союзи, відвідати друїдські храми. Макс іноді брав з собою студентів, розповідав про стародавні руни, спілкувався з мудрецями.

Вони жили на два світи — і це вже не здавалося дивним. Це стало нормальним. Їхнім нормальним.

У квартирі лунав запах смаженого хліба, який сам по собі був чарівним — бо його робив Макс (і нарешті навчився не підпалювати тостер). На стіні висіла стара карта Аскелії, поряд — фото з Лін, Джейком, матір’ю Лайри, королем Півночі, і навіть… з їхнім першим котом, якого випадково прихопили з іншого виміру.

— То що, сьогодні в нас вечеря на даху? — запитала Лайра.

— Так. Джейк обіцяв принести пасту. Лін — якісь нові чарівні ягоди. А ми з тобою — просто бути.

Вона усміхнулась і поцілувала його в щоку.

— Найкращий внесок.

Через ще кілька років…

Світ уже давно був іншим. Мир між королівствами тримався не на страху чи примусі, а на союзі, народженому з любові. Міста росли, відкривались портали між світами, а люди та маги вчилися жити разом.

І в самому серці цього нового світу, в невеликому домі, схованому серед садів Аскелії, народжувалися нові легенди.

— Вона схожа на тебе, — прошепотів Макс, схилившись над Лайрою, яка тримала немовля на руках.

— А ця — на тебе, — усміхнулася вона крізь сльози щастя, коли вклали другу донечку на її груди. — Дві… Макс, у нас дві донечки!

Він був такий розгублений і щасливий водночас, що лише мовчки взяв їх усіх в обійми, обережно, ніби боявся зруйнувати цю крихку магію.

Їх назвали Елія і Сера.

Одна — з вогняним відтінком у волоссі, як у Лайри. Друга — з очима, що змінювали колір від сірого до глибокого блакитного. Вони росли разом, і з самого малечку було ясно — це не просто діти. У них щось більше.

Першою це помітила Лін, коли дівчата ще були зовсім маленькими.

— Максе… Лайро… — мовила вона якось увечері. — Я не знаю, як це пояснити… Але коли я була з ними в саду, Сера гралась із водою — і вода почала підніматися сама. А потім Елія засміялась — і навколо запалали квіти.

До шести років вони вміли керувати вогнем, водою, землею, повітрям. А коли Елія одного разу торкнулась обеліска в храмі Древнього Древа — той освітився золотом, і мудреці почали шепотіти:

"Дар усіх стихій… Їхнє народження — знак. Вони принесуть новий час."

Макс і Лайра дивилися на своїх доньок з трепетом. Вони знали, що ці діти — не просто плід любові. Вони — надія. Вогонь, що вже не спалює, а освітлює шлях майбутньому.

Одного вечора, коли дівчата вже спали, а зорі вкривали небо над Аскелією, Лайра пригорнулась до Макса, вдивляючись у далечінь.

— Ти відчуваєш? — запитала вона тихо. — Що це лише початок?

— Так, — відповів він. — Наша історія — це тільки перший розділ. А далі… далі буде їхня.

І далеко в небі, на стику двох світів, лунало щось нове. Щось, що чекало свого часу, щоб розкритися.

Принцеса Вогню. Хлопець із людського світу. І дві доньки, що несуть у собі всі сили світу…

Кінець першої книги. Початок наступної легенди.

Кінець