Читати книгу - "Лють"

Джону доводилося ставити галочку навпроти відповіді «так». Усе одно роботодавці б це з’ясували, бо завжди перевіряли наявність судимості. «Напишіть свій вирок у полі нижче».

Доводилося писати. Вони могли розпитати його інспектора з умовно-дострокового. Перевірити його дані в поліції. Могли зайти на сайт ДжБР і знайти його прізвище в розділі «особи, які скоїли злочини на сексуальному ґрунті». Під іменем Шеллі, Джонатан Вінстон, вони прочитали б, що він зґвалтував і вбив неповнолітню. У штаті Джорджія не існувало розрізнення між злочинцями-підлітками й дорослими, тому в документах він фігурував не як особа, яка скоїла злочин, коли сама була неповнолітньою, а як дорослий педофіл.

— Алльо? — гукнула шльондра. — Красунчику, ти там?

Джон кивнув. Він наче відключився і, як цуцик, ішов слідом за повією. Вони були навпроти горілчаного магазину. Деякі дівчата вже працювали, сподіваючись підчепити клієнтів у натовпі, що йшов на обід.

— Гей, Робін! — гукнула проститутка. — А йди-но сюди.

Жінка, котру, напевно, звали Робін, підійшла до них, більш упевнено крокуючи на високих підборах, ніж Джонова супутниця.

За десять футів од них Робін зупинилася.

— Де це тебе угріли? — Вона подивилася на Джона. — Це ти її так, козел сраний?

— Ні. — Джон побачив, що вона вже копирсається в сумці, шукаючи щось, що, напевно, зробить йому дуже боляче, і поспіхом додав: — Будь ласка, повірте. Я її не бив.

— Ой, мала, це не він, — заспокоїла подругу побита повія. — Він врятував мене від того засранця з автомийки.

— Котрого з них?

Робін досі здавалася до нестями розлюченою. Судячи з того, як вона зиркала на Джона, дівчина ще не визначилася щодо нього і її рука досі була в сумочці, напевно, стискала перцевий балончик чи молоток.

— Котрого? Котрого? — Повія чудово спародіювала Рей-Рея. — Від того худого ніґера, який усе двічі повторює. — Вона подивилася знизу вгору на Джона й покліпала віями: — Ти трохи молодшеньких любиш, так, золотце?

Джону хотілося зіщулитися.

— Ні, я не те мала на увазі. — Вона погладила його по спині, наче дитину заспокоювала. Тепер, коли вона опинилася у своїй тарілці, у ній проглянуло щось майже материнське. — Слухай, Робін, зроби мені послугу, обслужи його п’ятдесят на п’ятдесят. Він правда врятував мій зад.

Робін розтулила була рота, готуючись відповісти, але Джон зупинив її. Він підняв руки вгору й сказав:

— Ні, не треба. Правда, не треба.

— Я завжди плачу борги, — наполягала стара повія. — За доброту незнайомців чи ще якусь хрінь. — Вона провела поглядом авто, яке саме завертало на стоянку. — Чорт. Мій постійний, — сказала вона і тильним боком долоні витерла з-під носа кров.

Сідаючи в машину, вона помахала Джону і вигукнула щось нерозбірливе.

Джон подивився вслід авто, відчуваючи на собі палючий погляд Робін. Він у неї був такий само сталевий, як і в того копа: що ти, падло, замишляєш і куди тебе вдарити, щоб ти на коліна впав?

— Я тобі, бляха, не дублерка, — сказала Робін.

— Про це не турбуйтеся. — Джон знову здійняв руки. — Серйозно.

— Що? — не вгавала вона. — Ти такий святенник, що не платиш за секс?

— Я цього не казав, — заперечив він, відчуваючи, що обличчя заливає червоною барвою. До їхньої розмови, не криючись, прислухалися п’ять чи шість нічних метеликів, і від розвеселих виразів їхніх облич йому здавалося, що з кожною секундою, яка спливала, його член зменшується і скорчується. — До того ж про плату за це вона нічого не казала. — Робін не знайшла що відповісти, і він додав: — Я лише зробив їй послугу.

— А мені ти послуг не робив.

— Тоді ви нічого мені не винні. — І Джон повернувся, щоб іти вже геть.

— Гей! — заверещала Робін. — Не смій отак від мене тікати!

Не думаючи, він повернувся на крик. Помітно було, що вона грає на публіку. Член зіщулився ще на кілька сантиметрів.

— Що? — Він докладав зусиль, щоб голос звучав спокійно.

— Я сказала, не смій тікати, придурок.

Джон потрусив головою. Цього ще бракувало для повного щастя.

— Ви хочете це зробити?

Він поклав руку в кишеню. Протягом останніх трьох тижнів він відкладав по двадцять баксів, щоб заплатити за телевізор. У кишені в нього лежало п’ятдесят баксів, ще сімдесят було заховано в підошву черевика. Джон сумнівався, що в обідню гарячу пору дівчина заробляла хоча б половину з цього. Чорт, та він сам стільки за цілий день не заробляв.

Вона демонстративно випнула підборіддя. Мабуть, цього жесту їх навчали в школі для повій абощо.

— Скільки в тебе є? — спитала вона.

— Достатньо, — відказав він.

А сам подумав: «У мене що, стріху зірвало?» Язик зненацька розпух у роті, і що робити з усією тією слиною, Джон гадки не мав. Але згадка про гроші спрацювала. Глядачки постуляли роти.

Ще якусь мить Робін дивилася на нього, потім коротко кивнула.

— Гаразд, — сказала вона. — Ти хочеш пообідати й випити?

Джон закусив губу, намагаючись порахувати, в яку суму це виллється.

— Я тільки-но пообідав. Якщо ти хочеш випити…

— О Господи, — простогнала вона. — Ти що, коп?

— Ні. — Джон нічого не розумів.

— П’ятдесят на п’ятдесят, — пояснила вона. — Обід і випивка.

Джон подивився на інших жінок. Вони знову з нього сміялися.

— Мовчати! — гаркнула Робін, і на мить Джонові здалося, що то вона до нього. — Ходімо. — Вона вхопила його за руку й потягла за собою.

Вдруге за той день Джон ішов вулицею слідом за хвойдою. Хоча ця була збіса кращою за першу. Принаймні, на вигляд вона здавалася чистішою. Шкіра в неї, мабуть, була м’якою. Навіть волосся гарне — пишне й здорове, не звисало патлами від надміру наркотиків і не було накрите дешевою перукою. І тютюном від неї не смерділо. Джонів співкамерник димів, як паротяг, курив сигарету за сигаретою, кожну наступну підкурюючи від попередньої. Він навіть не міг спати довше, ніж годину, без того, щоб встати й перекурити. Бували дні, коли від нього тхнуло гірше, ніж з мокрої попільнички.

Робін потягла його в ліс за рестораном «Колоніал».

— На номер бабла вистачить? — кинула йому через плече.

Він не відповів. У голові не вкладалося, що це все насправді. Вона тримала його за руку, вела лісом, наче вони були на побаченні. Йому знову закортіло почути її голос. Тон у неї був м’який, попри те, що їй явно хотілося якнайшвидше з цим усім покінчити.

Робін зупинилася, проте руки його не відпустила.

— Слухай, я спитала, чи вистачить у тебе грошей, щоб зняти номер? —