Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

Усі працівники плантації, зайняті справою, ходили на задніх лапах. Одні розпушували землю між деревами гострими паличками, декотрі носили у шкаралупі великих горіхів воду і поливали ростини, решта вигризали з тріщин кори шкідливих комах і личинок. На чотирьох лапах бігали тільки молоді лисиці, що їх надіслали з дорученнями.

Наші подорожні зустріли дивну процесію. Четверо носіїв несли чепурний паланкін, в якому на шовковому ложі поважно розвалилась літня чорно-бура лисиця. Лисиця й король обмінялись поклонами.

— Моя тітка, принцеса Гостровуха, роз'їжджає з візитами, — пояснила Тіму королева. Енні запитала короля:

— Хіба ваші майстри вміють виготовляти такі чудесні речі?

— На жаль, ні, — відповів Тонконюх. — Наші предки вимінювали предмети розкоші в людей, за що давали їм плоди кролячого дерева.

— Ви й зараз ведете торгівлю?

— Ах, ні, ні, — роздратовано махнув король здоровою передньою лапою. — І не запитуйте мене, з якої причини вона припинилась. Про це потім, потім…

Енні здивовано замовкла. До того ж вона побачила, як стежкою руда лисиця везла в дитячій колясці трьох лисенят. Малюки весело вовтузилися, а руда нянька вмовляла їх лежати спокійно і легенько поплескувала їх по боках.

Палац короля Тонконюха XVI являв собою такий же пагорб, як і всі інші, але вхід до нього був лише один і такий високий, що Тім і Енні пройшли крізь нього не пригинаючись і опинились у просторій печері.

На подив дітей, виявилося, що печера яскраво освітлена кульками, які горіли самі по собі і були вчеплені до стелі. Енні пригадала розповідь сестри про її подорож до Підземної країни і здогадалась, що ці світильники, просякнуті речовиною з вовни Шестипалих — звідти. Напевне, лисиці також виміняли їх у людей але спитати про це н короля дівчинка не наважилась. Вона пам'ятала про його роздратування, яке стало наслідком її останнього запитання.

Біля задньої стінки печери два трони — один вище, другий нижче. На них з гідністю вмостилися король і королева а придворні на задніх лапках вишикувались уздовж стін.

«Все, як у людей…» — з посмішкою подумала Енні.

Король Тонконюх виголосив промову. Він коротко розповів про те лихо, що його спіткало, і висловив Енні глибоку вдячність за те, що вона порятувала його від неминучої загибелі.

— Та не думайте, що я обмежусь лише словами вдячності, я зроблю більше Ви отримаєте такий подарунок, який дуже придасться вам у нашій країні Перший міністр Довгохвосте, сюди!

До трону наблизився поважний чорно-бурий лис з чудовим довгим пухнастим хвостом. Цим хвостом міністр, очевидно, дуже пишався: хвіст був розчесаний волосок до волоска і покроплений парфумами.

Уставши перед троном, Довгохвіст сказав:

— Чекаю велінь вашої лисичності!

— Піди до нашої королівської скарбниці і принеси срібний обруч! — наказав король.

Серед придворних зчинився переполох. Одні неголосно застогнали, інші з благанням простягли до короля передні лапи.

Напевне, обруч, про який ішла мова, мав величезну цінність. Але ніхто й словом не насмілився заперечити монархові: з його лисичністю Тонконюхом XVI краще було не жартувати.

За кілька хвилин у залі з'явився Довгохвіст, несучи у передніх лапах широкий срібний обруч, оздоблений рубінами. Обруч був надзвичайно красивий, і Енні радісно стрепенулась від думки, що він належатиме їй. Але вона була скромною дівчинкою, і отримати коштовний подарунок за добре діло — врятування чужого життя — видалося їй негарним вчинком.

Енні промовила:

— Ваша лисичність, ви перебільшуєте мою заслугу у вашому врятуванні.

— Перебільшую?! — подивувався король. — Але ж ви зберегли мені трон!

— Ви могли б обійтися без моєї допомоги.

— Як?

— Слід було відправити гінця до країни Жуванів, звідти прийшли б люди і допомогли б вам, як потребує того ваша королівська гідність.

Король гірко розсміявся:

— Ти надто низько поціновуєш нашу кмітливість, дівчинко! Нехай тобі буде відомо, що ми посилали до Жуванів трьох гінців, одного по одному, і всі вони загинули за свого монарха!

— Загинули? Чому?

— На єдиній дорозі, яка веде від нас до країни Жуванів, живе лютий, вічно голодний Шаблезубий тигр. Досить лисиці потрапити йому до лап, як він роздирає її і з'їдає. З тієї ж причини торгівля між нами і людьми припинилась вісім років тому.

Здивована, Енні вигукнула:

— У вас з'явився Шаблезубий гигр?! А хіба їх не знищили дуболоми за наказом Страшила Мудрого?

Тепер настала черга дивуватися Тонконюхові. Підвівшись з трону, він врочисто промовив:

— Ви знаєте Страшила, дуболомів та Шаблезубих тигрів?! І ви прийшли з-за гір? Тоді я скажу вам, ваша світлість, хто ви є! Ви — Еллі, Фея Караючого Будиночка! Вітаю вас у Лисограді!

І він посадив збентежену дівчинку на свій трон і низько схилився перед нею, те саме зробили королева і всі придворні. Лише Тім стояв прямо, не розуміючи, чому так ушановують його подругу, та й Артошко на його руках сердито гарчав, бачачи перед собою стількох лисиць, на яких можна було б залюбки пополювати. Зійшовши з трону, Енні сказала:

— Ви помиляєтесь, ваша лисичність! Займіть місце, яке належить вам по праву, і вислухайте мене. Еллі — моя старша сестра. Вона справді не раз відвідала Чарівну країну і здійснила тут багато славних подвигів. А я, маленька Енні Сміт, я лише другий день у вашій дивовижній країні і не вчинила нічого такого, вартого похвали.

Король заперечив:

— Ваші заслуги величезні. Ви позбавили країну від зміни династії і, можливо, від міжусобної війни. Ви по заслугах отримаєте цей срібний обруч, про чарівні властивості якого зараз дізнаєтесь.

Король Тонконюх сів на трон і надів обруч Енні замилувалась його красою, та ось лис торкнувся лапкою рубінової зірочки, яка сяяла з переднього краю обруча… і зник! Так, він зник разом з масивним троном, на якому сидів. Енні й Тім стояли, витріщивши очі від подиву, Артошко оглушливо загавкав, перелякавши лисиць.

Минула хвилина, і трон з королем, який сидів на ньому, виник ніби з нічого. Завваживши подив Енні, вдоволений Тонконюх розсміявся.

— Як бачите, ваша світлість, цей обруч робить невидимим того, хто його носить, досить лишень торкнутися ось цієї зірочки, — король показав лапою. — Невидимими стають і всі речі, до яких доторкнеться той, хто надягає обруч. І ще одну чудову властивість має він: обруч годиться на будь-яку голову, він розширюється або стискається залежно від її розміру.

Енні все-таки соромилася прийняти такий коштовний подарунок, але король силоміць втиснув обруча їй до рук, не слухаючи палких подяк дівчинки.

— Беріть, беріть, — підбадьорював Енні король. — Мені він зовсім не