Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 157
Перейти на сторінку:
засяяло світло.

Посеред великої зали, прикрашеної колонами, стояв стіл, заставлений безліччю вишуканих страв. Навколо столу тягнувся диван, на якому сиділи восьмеро чоловіків. В одному з них лелеки впізнали крамаря, що продав їм чарівний порошок. Він розповідав історію каліфа та його візира.

– Яке ж слово ти загадав їм? – спитав його інший чарівник.

– Це дуже складне латинське слово – «мутабор»

.

Почувши це, лелеки так швидко побігли на своїх довгих ногах до брами зруйнованого палацу, що сова ледве встигала за ними. Там вони повернулися на схід і тричі вклонилися в бік сонця, яке щойно зійшло над горами.

– Мутабор! – вигукнули вони.

Тієї ж таки миті вони набули звичної подоби. Коли чоловіки озирнулися, перед ними стояла вродлива дівчина.

– Ви не впізнаєте нічну сову? – спитала вона, посміхаючись.

Вони вирушили до Багдада. Каліфа вже оголосили померлим, тому народ був дуже радий, що знову віднайшов свого любого повелителя.

Люди рушили до палацу й узяли в полон старого чарівника та його сина – ошуканця Міцру. Старого каліф відправив до того самого напівзруйнованого палацу, де жила, бувши совою, принцеса, і звелів його там стратити. А синові чаклуна каліф залишив вибір – померти чи понюхати чарівного порошку. Той вибрав друге й перетворився на лелеку. Каліф звелів замкнути його в залізну клітку і виставити у своєму саду.

Принц-самозванець

Один скромний підмайстер на ім'я Лабакан навчався ремесла у вправного кравця.

Бувало, що він годинами шив без перепочинку, а іноді – і траплялося це часто – він сидів, глибоко замислившись, дивлячись в одну точку.

– Лабакан знову прибрав вигляду вельможної особи, – казали тоді про нього кравець та інші підмайстри.

А по п'ятницях, коли люди спокійно йшли з молитви, Лабакан виходив із мечеті у святковому одязі й повільно крокував містом, велично киваючи знайомим. І коли кравець казав йому жартома: «У тобі пропадає принц, Лабакане», він дуже радів і відповідав: «Я вже давно про це думав!»

Аж кравець мирився з такою поведінкою, бо Лабакан був загалом гарною людиною та майстерним робітником.

Одного разу Селім, брат султана, послав майстрові своє святкове вбрання, щоб трохи переробити, і майстер дав його Лабаканові. Увечері Лабакан довго стояв перед цим одягом замислений, милуючись розкішшю вишивки та переливчастими барвами оксамиту й шовку. Він вбрався в нього, і він виявився йому до міри. Лабакан одразу уявив себе невідомим царським сином і вирішив податись у світи. Тому, взявши свої речі, він вийшов уночі за міську браму.

Усюди новий принц викликав зачудування: його пишне вбрання й величність не були такими, як у пересічного громадянина. Коли його питали про це, він із таємничим виглядом відповідав, що на те є особливі причини. Але, помітивши, що пересування пішки робить його смішним, він купив задешево старого коня.

Одного разу до нього приєднався якийсь вершник, веселий юнак, і в розмові про те, звідки й куди той їде, з'ясувалося, що й він теж подався у світ навмання. Він сказав, що його звуть Омар і що він блукає світом для того, щоб виконати наказ, який дав йому на смертному ложі його дядько.

Лабакан лише дав зрозуміти, що походження він високого й подорожує для свого задоволення.

Другого дня їхньої спільної подорожі Лабакан спитав Омара про наказ, який він має виконати, і ось що той розповів.

Дядько, каїрський паша, виховував Омара з раннього дитинства, і батьків своїх хлопець не знав. Та коли на пашу напали вороги й довелося тікати, він відкрив Омарові, що той не його небіж, а син одного могутнього володаря, який через страх перед пророцтвами своїх звіздарів віддалив юного принца від свого двору й заприсягнувся, що знову побачить його лише в день його двадцятидволіття. Паша не назвав імені батька, але наказав прибути на п'ятий день наступного місяця рамадану, коли юнакові саме й виповниться двадцять два роки, до знаменитої колони Ель-Серуйя. Там він мусить передати людям, що стоятимуть біля колони, кинджал і сказати: «Ось я, кого ви шукаєте». Коли вони відкажуть: «Хвала Пророкові, що тебе беріг!», він повинен піти за ними, і вони відведуть його до батька.

Лабакан дивився тепер на принца з заздрістю. А наступного ранку в нього виникла думка добути собі хитрістю або силою те, в чому йому відмовила доля. Кинджал стирчав із-за пояса заснулого принца. Лабакан тихцем витяг кинджал, заткнув собі за пояс і кинувся навскач на жвавішому принцовому коні. Коли Омар прокинувся, його підступний супутник був уже далеко.

…Біля підніжжя колони шестеро чоловіків стояли навколо по-царськи величного діда. Лабакан підійшов до нього, низько вклонився і сказав, простягаючи кинджал:

– Ось я, кого ви шукаєте.

– Хвала Пророкові, що тебе беріг! – відповів старий зі сльозами радості. – Обійми свого старого батька, любий мій сину Омаре!

Кравець кинувся в обійми старому князеві з сумішшю радості й сорому.

Та лише мить судилося йому насолоджуватися своїм новим становищем. Він побачив вершника, що поспіхом до них наближався. Через упертість чи втому кінь, здавалося, не хотів іти вперед. Він шкутильгав дивним алюром, а вершник усіляко підганяв його руками й ногами. Лабакан упізнав свого коня і справжнього принца Омара. Але в нього вже вселився лихий дух брехні, і він вирішив наполегливо відстоювати привласнені права.

– Зупиніться! – закричав вершник, зіскочивши з коня. – Не дозвольте вас надурити!

Усі, хто стояв довкола, були здивовані. З удаваним спокоєм Лабакан сказав:

– Милостивий пане й батьку, не дозвольте цьому чоловікові ввести вас в оману! Це навіжений кравчина з Александрії, його звати Лабакан.

Після цих слів принц ошаленів. Закипаючи від люті, він хотів кинутись на Лабакана, але ті, хто стояв поряд, схопили його, а старий сказав:

– І справді, любий мій сину, цей бідолаха з'їхав із глузду!

Старий узяв Лабакана під руку й зійшов із його допомогою з пагорба. Обидва сіли на чудових коней і поїхали рівниною на чолі каравану. А нещасному принцові зв'язали руки та прив'язали його до дромадера, і поруч із ним їхали двоє вершників, стежачи за кожним його рухом.

Царського вигляду старий був не ким іншим, як султаном. Він довго не мав дітей, але врешті-решт народився принц. Звіздарі, однак, напророкували: «До двадцяти двох років йому загрожує небезпека, що його витіснить ворог». Тому султан віддав сина на виховання своєму другові і двадцять два роки чекав на зустріч із ним.

Нарешті караван дістався столиці. Султанова дружина чекала на них у найпишнішій залі палацу.

– Це не мій син! – вигукнула вона.

Саме цієї миті двері зали

1 ... 23 24 25 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"