Читати книгу - "Нічний цирк"

Лондон, вересень 1885

Непередбачені розкладом Опівнічні Прийоми, котрі самі гості називають Цирковими Вечерями, трапляються приблизно раз на місяць — це нічне поєднання дружніх посиденьок і ділових зустрічей.

Мадам Падва і хоча б одна або навіть обидві сестри Берджес завжди серед запрошених. Містер Барріс приєднується так часто, як йому дозволяє його власний розклад: чоловік багато подорожує й графік у нього не такий гнучкий, як хотілося б.

Містер. А. Г** з’являється рідко. Тара помічає, що за його присутності зустрічі після вечері стають продуктивнішими, хоча він лише зрідка дає якісь поради щодо того, як керувати цирком.

Цього вечора на гостини зібралися лише дами.

— А де сьогодні наш любий містер Барріс? — цікавиться мадам Падва, коли сестри Берджес прибувають самі, хоча зазвичай він їх супроводжує.

— У Німеччині, — хором відповідають Лейні й Тара, злившись у досконалому унісоні, і Чандреш сміється, пропонуючи їм келихи з вином.

— Він полює на годинникаря, — уже сольно каже Лейні. — Хоче замовити годинник для цирку. Перед від’їздом він був просто в захваті від них.

Сьогодні за вечерею гостям не пропонують програми розваг, немає навіть звичного фортепіанного акомпанементу, проте непрохана розважальниця сама з’являється перед дверима.

Вона відрекомендовується Тсукіко, але не уточнює, ім’я це чи прізвище.

Це невисока, але й не крихітна дівчина. Її довге чорне як ніч волосся заплетене довкола голови у вигадливі коси. Убрана дівчина в занадто довге темне пальто, але тримається так граціозно, що воно звисає, наче мантія, і здається радше елегантним, аніж незграбним.

Марко залишає її у фойє, де Тсукіко терпляче чекає, розглядаючи золоті статуї зі слоновими головами, а сам намагається пояснити Чандрешеві ситуацію. Це закінчується тим, що всі гості висипають до коридору, аби поглянути на власні очі, чим спричинена метушня.

— Що привело вас сюди цієї пізньої години? — спантеличено питає Чандреш. У la maison Лефеврів траплялися й загадковіші події, аніж ця. Та й піаністка, бувало, відправляла когось замість себе, якщо була зайнята під час вечері.

— Я завжди була нічною птахою, — ось і все, що каже Тсукіко, і не пояснює, що за примхи долі привели її сюди о такій порі. Але її загадкова поведінка супроводжується теплою й заразливою усмішкою. Сестри Берджес просять Чандреша дозволити дівчині лишитися.

— Ми збираємося вечеряти, — невпевнено повідомляє Чандреш, — але ласкаво просимо приєднатися до нас у їдальні й показати... те, що ви збиралися нам продемонструвати.

Тсукіко кланяється, і на її гарному обличчі знову розквітає усмішка.

Поки гості один за одним зникають у їдальні, Марко забирає в дівчини пальто й застигає, збентежений тим, що ховається під ним.

Дівчина вбрана в сукню з прозорого серпанку, котру в іншому товаристві назвали б непристойною, але почуття тих, хто зібрався сьогодні в їдальні, не так просто образити. Це навіть не справжня сукня, а тонка смужка червоного шовку, підтримувана туго затягнутим мереживним корсетом.

Але не примарність дівочої сукні змушує Марко витріщатися на неї, а татуювання, що вкриває шкіру.

Спочатку зрозуміти, що там зображено, геть не просто: здається, наче плечі й шию вкриває злива чорних знаків, котрі спереду уриваються над вирізом сукні, а на спині зникають під мереживом корсету. І неможливо здогадатися, як далеко тягнеться татуювання під тканиною.

Але якщо поглянути ближче, стає зрозуміло, що вихор татуювань — це не просто чорні знаки. Бурхливий водоспад алхімічних і астрологічних символів, стародавні позначення планет і хімічних елементів, зроблені чорними чорнилами, прикрашають світлу дівочу шкіру. Меркурій. Свинець. Сурма. У западинці під шиєю примостився півмісяць; біля ключиці причаївся єгипетський анкх[8]. На татуюванні безліч інших символів: скандинавські руни й китайські ієрогліфи. Чимало дрібних татуювань зливаються й стікають її тілом, склавшись у візерунок, котрий граціозно звивається, наче елегантна прикраса.

Тсукіко помічає уважний Марків погляд і, хоча хлопець нічого не питає, тихенько каже: «Це частина того, ким я була, ким є і ким буду».

Потім дівчина всміхається й рушає до їдальні, залишаючи Марко самого в коридорі. Цієї ж миті годинник починає вибивати північ і на столі з’являється перша страва.

Перед дверима дівчина скидає черевики й босоніж підходить до фортепіано, яскраво освітленого променями від канделябрів і люстр.

Спочатку вона просто стоїть, спокійно й розслаблено, поки гості кидають зацікавлені погляди. А з першим рухом стає зрозуміло, яка саме розвага чекає на них сьогодні.

Тсукіко — дівчина-змія.

Зазвичай люди-змії можуть вигинатися або вперед, або назад, залежно від особливостей хребта, тож усі їхні трюки базуються саме