Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

Тася мовчки витягла цілий буханець і віддала брату. Той підійшов до тваринки та простяг йому відламаний кавалок. Теплими м’якими губами Террі підібрав з його долоні хліб, з вдячністю подивившись на хлопця.

Так Рома згодував віслючкові цілу хлібину, й очі у того повеселішали.

— Чого сумувати, — знову радісно вигукнув хлопець, помітивши, що з поглядів його товаришів потроху зникає тривога. — Все одно нашій морській подорожі колись настане кінець. Їсти маємо, пити поки що теж. Террі ми вже трохи нагодували, ще треба якось напоїти. А, може, завтра Зіб вийде на зв’язок і наші митарства закінчаться, — підбадьорював усіх Роман, хоча сам мало у це вірив. Щось все-таки сталось і справа багато серйозніша, ніж їм здається. Якби дріодець міг обізватись, вже давно би це зробив, а хлопець, незважаючи ні на що, твердо йому вірив. Від цих думок у Романа почала боліти голова і він підсунувся до запони, злегка її відсунувши.

Скрізь, скільки сягало око, зблискувала під яскравим промінням Карі вода, тихо б’ючись об фургон, вгорі таємниче переморгувались зірки. Цупка темінь окутувала все довкола і роздивитись жаданий берег, якщо він і був десь поблизу, стало неможливо. Тому хлопець повністю поклався на крокодилові інстинкти та, міцно запнувши завісу, повернувся до Тасі та Пірата.

— Може, спробуємо хоч трохи поспати. Я думаю, крокодил штовхне фургон, коли притягне нас до якогось берега.

Дівчинка лише кивнула головою і, підтягнувши мата, мовчки вклалась на нього, притиснувши до себе тепле тільце собачки.

Роман теж взяв мат і ліг, підклавши під голову клунок з одежею та вкрившись легкою ковдрою. Всі поринули у короткий тривожний сон.

Фургон так хитнуло, що Роман налетів на Тасин з Піратом мат, добряче вдаривши сестру ліктем по голові.

— Що це? — разом підстрибнули діти і кинулись до запони. Відсунувши її, вони побачили, що алігатор притяг їх до невеличкого острівця, може 300 на 300 метрів, а його вже ніде не було видно. На піску лише лежала скинута петля.

На острівці росло кілька пальм та скрізь валялись купи мокрого хмизу, що його прибило сюди течією.

— Все, приїхали, — радісно вигукнув Роман. — Виходьте, хоч погріємось.

Тася поволі, розминаючи ноги, вийшла на берег, слідом за нею вискочив Пірат. Потім Террі випхав свою цікаву мордочку та вже більш-менш спокійними очима оглянув все довкола.

— Виходь, друже, — крикнув йому хлопець, — тут зовсім не страшно.

Тваринка зрозуміла його, але замотала головою, показавши вниз.

— Це для нього надто високо. Ходімо допоможемо спуститись. — Роман заліз у фургон та піднявши ноги Террі, штовхнув його до Тасі. Дівчинка, підхопивши віслючка спереду, акуратно поставила його на прибережну гальку. Тваринка вдячно подивившись на дітей, пішла до пальм, та вляглась під крайньою.

— От халепа! Ми ж навіть не подякували крокодилу за допомогу та благополучну гавань біля цього острівця. Ну нічого, може, він телепатично відчуває нашу глибоку вдячність, — проказав Роман і, підкликавши сестру, взявся за петлю, щоб відтягти фургон якнайдалі на берег. Потім діти почали розмірковувати, що їм робити далі.

— Давайте спочатку назбираємо хмизу, розпалимо багаття та зготуємо гарячого чаю, — запропонувала практична у будь-якій ситуації Тася. — Може, тоді у голові проясниться і вона почне щось думати?

— Тоді гайда збирати гілля. Воно доволі сухе і годиться для вогню, — скерував Роман, відчуваючи себе відповідальним за Тасю та тварин і трохи винним, що вони потрапили у такі неприємності.

Хлопець першим почав збирати розкидане скрізь галуззя, зносячи його на купу. Тася приєдналась до нього і скоро гарна купа хмизу височіла на березі.

— Знаєш, а я щось придумав, — раптом вигукнув Роман і побіг до фургона та приніс лопату, великого кухля і порожню каністру з-під води. Далі, знайшовши місце, де пісок був найчистіший, заходився рити у ньому ямку. Тася, боячись збити брата з думки, лише мовчки спостерігала за його роботою.

Коли ямка досягла у глибину півметра, Роман, відклавши лопату в сторону, почав терпляче чекати, втупивши погляд всередину. Потім знову схопив лопату і викопав глибше.

— Таки звершилось, — через хвилю голосно закричав він, затанцювавши довкола ямки, далі став на коліна і поцілував пісок.

Тася, підійшовши до нього, побачила, що ямка повільно наповнюється водою. Дівчинка, нахилившись, вмочила у цю воду палець та спробувала на смак кілька крапель.

— Смачна! Майже така, як у нас у селі в криниці.

Їй, мабуть, не слід було цього казати, бо Роман перестав стрибати. Впавши на пісок, він накрив голову руками.

— Пробач. Я просто не подумала, — Тася погладила брата по плечу. Хлопець нічого не відповів, тільки відвернувся вбік, ховаючи сльози, що котились по його смаглявих щоках. Потім піднявся на ноги та, витираючи обличчя, промовив:

— Набирай швидше воду, а я принесу ще одну каністру. Хтозна скільки її там є.