Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Інтерв’ю з колоритним дідом 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтерв’ю з колоритним дідом" автора Андрій Степанович Крижанівський. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 48
Перейти на сторінку:
матч закінчився. Хто ж переміг? А втім, перемогла дружба!

Диктор 1. У наступній програмі ви почуєте...

Диктор 2. Сільськогосподарський нарис «Відкриття бюста голові».

Диктор 1. Передачу для дітей «Лисичка-медсестрич-ка та ведмедик-кібернетик».

Диктор 2. Концерт для пенсіонерів «Пора в путь-дорогу»...

ОБІКРАЛИ
Мемуарне

Дачка у мене за містом. Типу голубника. Зате природа. Простір для розперезаної творчості.

Обладнав кабінетик. Збив стелажі на всю стіну. Літературний інтер’єр виставив: класику, перлини світового письменства. Поряд власні твори примостив, десять книжок у розкішних оксамитових оправах — ціла палітурня на моє спецзамовлення працювала.

Сидів якось на дачці — новий роман катав. Тема геніальна! НТР на селі. Голова колгоспу відбуває на симпозіум до штату Колорадо. З доповіддю про колорадського жука у наших умовах. А чорнобровий заступник тим часом вводить НТР. Допомагає йому головиха — молода кібернетичка (голова їй ходу не давав). Виписують ЄС ЕОМ для повної кібернетизації просапних культур. Хтось тягне з системи два секретних кристали, а головиху тягне на кисле. З’являється сільський детектив... І пішло, і поїхало!

Накатав, як завжди, сторінок двадцять. А під вечір задощило. Сів на електричку — і в місто. Дачну шерсть обстригти. Вранці повернувся — обікрали! Кватирку відчинену залишив!

Крім книг брати нічого. Нічого й не взяли. Крім книг. Тільки мій рукопис на столі не зачепили. А на рукописі... Записка!

Читаю:

«Книжка — найкращий подарунок на іменини. А в мене якраз іменини. Дякую за найкращий подарунок. Невідомий вам книголюб».

Нахаба!

— Ось! — показую записку старшині залізничного відділення.—Слід! Злодій сам до вас проситься! Графологічна експертиза і...

— І залишмо літературщину,— продовжив старшина.—Діяв не рецидивіст, а підпилий дилетант-початківець.

— Чому дилетант?

— Записка.

— Чому підпилий?

— Рядки стрибають, як косий по стерні.

— Може, сусіди щось примітили?

— Розпитаємо. Та навряд. Дощ періщив, вигнав туристів з лісу. Море людей, і всі з рюкзаками. Ваш літературознавець заштовхав книжки до рюкзака — і на електричку. На лінії двадцять станцій. Три мільйони чоловік. Ходити й питати: «Чи не ваш почерк?»

— Як бути?

— Давайте назви. Може, на книжкових товчках злодій спіймається.

Я перелічив видання. Свої етично не назвав.

— Повезло злодюжці,—констатував старшина.

— Злодіяці! — уточнив я.— Сорок кілограмів духовного багажу на собі пер!

— Ваша правда,— погодився старшина.

— Благаю! — приклав руки до серця.— Розшукайте! Неоціненний художній скарб — мінімум на тисячу карбованців!

— Культурний злодій нині пішов,—задумливо сказав старшина.

Але мені не полегшало. Спливали місяці. Набрякав мій колгоспно-детективний роман. А злодій гуляв на волі.

Якось повернувся на дачку з творчого відрядження. А на підвіконні... пишалися мої оксамитові томики! Десять як один!

Старшина примчав з собакою. Марно! Вночі знову прорвало небо.

— Дірок у небесах навертіли, а в собаки нюх пропадає,— бідкався старшина.

— А відбитки пальців? — підказав я.

— Ваші?

— Злодія!

— А-а... Подивимось...

Старшина витяг лупу і дослідив мій творчий доробок. Не знаю, як з відбитками, а записку він знайшов. Відкашлявся і зачитав:

«Обурений до краю! Ризик, нерви, фізичне навантаження! А ви серед літератури підсунули пуд власної творчості, законспірованої благородними палітурками. Ганьба графоманам!»

— Нахаба! — вискнув я.

— Культурний злодій нині пішов,—задумливо сказав старшина.

ТРІУМФ БАЛЕРИНИ

Випадково стрів мистецтвознавця Н. Заснувалася напівсвітська розмова. З аліментів ми несподівано перескочили на балет.

— Пам’ятаєте балерину X.? — запитав я.— Щось не бачу нині подібних танцівниць.

— Не скажіть,— заперечив Н.

— Згадайте її стрибки! — наполягав я.

— Акробатика,-- відповів Н.

— А фуете? — запалювався я.— Вона крутила тридцять два фуете, не хекнувши!

— Дзига,— сказав Н.

— Ну, знаєте! — гарячкував я.

— Дещо знаю,—сказав Н.—Знаю, що природа й хореографічна бурса дали їй все: високий стрибок, конячу витривалість, мотоциклетні піруети...

— От-от! — підхопив я.— Віртуозна техніка!

— Скоріш залізна, бо танцювала вона як робот.

— А її зоряна година? — не вгавав я —Згадайте партію шахині! Бенефісний спектакль! Висока мистецька премія!

— О, ви були на тій виставі? — примружив око мистецтвознавець.— Може, знаєте подробиці?

Подробиць я не знав. Знав лише примхливу еволюцію спектаклю. Річ у тім, що у першому лібретто ніякої шахині не було. А була цариця виноградних плантацій — ланкова. Танцювальний сюжет стрибав під гарну музику по любовно-виробничому трикутнику: ланкова — молодий агроном — голова колгоспу. Ланкова горнулася до агронома, який палко підтримував її стан та агротехнічні новації. У заключному па-де-труа молоді герої затанцювали голову — джигуна та ортодокса — до «строгача»... Коротше, спектакль провалився з великим успіхом. Однак лібреттист швидко переорієнтувався: переніс дію з плантації, колгоспної контори та загальних зборів у прадавній сад, на бранне поле та у будуар шахині. Відповідно трансформувалися і герої: ланкова стала шахинею, агроном — джигітом, голова колгоспу — підступним візиром. І витанцювався балет!

От і все, що я знав. Мистецтвознавець Н., як виявилося, знав більше.

— Спектакль справді потягнув на премію,— потвердив він.— А з тріумфом вашої прими було так...

Нервові дрижаки передували прем’єрі.

— Завалить прима спектакль! — бідкався танцівник, який виконував партію джигіта.

— Кам’яна бабенція! — поділив думку колеги соліст-візир.

— Вона позбавлена будь-яких емоцій! — бідкався джигіт.

— Кінь у спідниці! — констатував візир.— Гавкнеться наша премія!

— Хоча б якийсь зблиск очей!

— Ага! Зблисне вона... П’ятою до сонця... (Тут слід зауважити, що майстри найумовнішого з усіх видів мистецтв у житті висловлюються без усіляких умовностей).

— Як її розворушити? — ламали руки солісти.

— Як? Як?! Як??!!

Уже сяяли у партері пробори та лисини балетоманів, уже віддзеркалювалася люстра у коштовностях дам, уже вклалася на плюш директорової ложі вагома оглядова комісія, уже за сутанами куліс підставив лоба під хресне знамення пожежниці баби Насті балетмейстер (атеїст),— коли соліст-візир висловив дикунську пропозицію: провести виробничу п’ятихвилинку.

Балетмейстер затупотів хворими ногами, але вчасно згадав, що візир, він же голова місцевкому, теж неабияка сила у мистецтві розподілу матеріальних благ,— і скис.

— Саме після тої п’ятихвилинки,— наголосив мистецтвознавець Н.,— і почався тріумф. Ви пам’ятаєте...

Ще б пак! Прима X. перевершила тоді всіх. Де й поділась її скам’янілість! Вона була живим нервом, гранатою, катаклізмом... Очі, губи, руки, все тіло її співало у танці з джигітом: кохаю, кохаю, кохаю... А гнівні стрибки навколо підступного візира зі страшною силою вирізьблювали його дрібнофеодальну, міщанську, аморальну сутність...

«Розлучуся!» — ревнував в оркестровій ямі корнет-а-пістон, законний чоловік прими. А в ложі приречено

1 ... 23 24 25 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв’ю з колоритним дідом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтерв’ю з колоритним дідом"