Читати книгу - "Чужа гра"

Коли сіли снідати, нагадав, що це він нарізав м’ясне і овочі. Випивши коньяку, став почуватися як удома. Розповідав про відпочинок у Греції, про те, як у кафе гречанки танцювали босоніж на розпеченому вугіллі і запрошували його. «Я вже був зняв шкарпетка, але подивився на пучки ніг, та й думаю: та де такими ногами можна скакати по вуглю? Нє, — думаю, — ви дівки файні, але краще зранку ґонорово стати на ноги, ніж би мене возили на візочку». Ірина стримано посміхалася і якомога скоріше хотіла піти з-за столу. Проте Шлапак сказав, що так не можна, він ще не їв торта, хоч однією рукою вже лапав Оленку за коліна.

Потім вони на годину зачинилися у ванній кімнаті, звідки подруга двічі виходила, щоб налити коньяку для Ромасика. Ірину брали чорти. Згодом закохані пішли гуляти і повернулися близько шостої. Шлапак був п’яний, молов дурниці, астматично дихав і слиняво ліз цілуватися до Оленки. Коли подруги пішли ставити авто, увімкнув порнографічний фільм з Петрівки. Сів на підлозі перед телевізором і упродовж двох годин не відірвався від екрану. За вечерею натякав, що непогано було б спробувати «Швецію», але тут же відкашлювався, награно реготав і казав, що це такий жарт.

Вночі Ірина не могла спати — у сусідній кімнаті наче комбайн працював. Іноді на кілька хвилин затихав, закохані шепотілися, і «комбайн» вмикався знову. Так тривало до ранку.

Вранці Роман попросив, щоб Ірина зробила каву, поки Оленка була у ванній. Але коли та поставила його на місце, тупо зареготав, пояснюючи, що так жартує:

— Ірусю, та я жартун неперевершений, хіба не знаєш?

Коли гість поїхав, на прощання всіх розцілувавши, Ірина полегшено зітхнула. І зараз бачити його знову зовсім не хотіла.

На перерві між парами зателефонувала додому. Але ні в Андрія, ні в батька не відповідали телефони. Дзенькнула до Інни — вона сьогодні теж не прийшла на заняття. З’ясувалося, що разом з Ольгою застрягли в пробці на Лук’янівці.

— Може поснідаємо? — запропонувала подругам.

— Издеваешься? — вирішила Інна. — Мы еще час будем в пробке!

— Наверное поругалась с Оленой, — зауважила Ольга.

— Повинен приїхати Ромасик. Коли його бачу, мені стає недобре, — зізналася Ірина.

— Дорога освободилась! — враз зраділа Інна. — Подходи в «Максим».

Невдовзі приятельки зустрілися. Ольга, як завжди, виглядала ефектно. На її густому рудому волоссі блищали крапельки талого снігу. Інна трохи схудла, це їй личило і підкреслювало бойовий бюст; на личку залишився милий юнацький жирок.

Замовили вино і налисники з яблуками.

— Давно так не сиділи, — зітхнула Ірина. — Стали діловими і збираємося, дедалі рідше.

— У меня работа, — розвела руками Інна, — после пар бегу в офис и подчищаю дела за Османом.

— Как Олена работает? — поцікавилася Ольга.

— Умная баба, далеко пойдет.

— Дурепа, — заперечила Ірина. — Зв'язалася з альфонсом, позичає йому гроші на вічне віддання…

— Это ее личное дело, — вирішила Інна.

— Псує собі дівка життя. Невже любов така сліпа? Бачили б ви його… Кролик з казки про Алісу. Годинами крутиться перед дзеркалом і вважає себе неперевершеним красенем!

Враз в Ірини у сумочці засвистав мобільник. Приклала до вуха. Дівчата мовчки дивилися на подругу, що, слухаючи, полотніла обличчям. «Мамо, тримайтеся», — сказала на прощання і відімкнула мобілку.

— На наш будинок був напад. Охорона відстрілювалася. Андрія заарештували… їду в Чорнопіль, — пояснила подругам.

Невдовзі мчала по житомирському шосе, не зважаючи на віхолу і ожеледь. Сподівалася на Бога і шиповану гуму коліс.

За п'ять годин була на місці і відразу забігла на роботу до батька. Той сидів у кабінеті, як чорна хмара.

— Що сталося, тату? — запитала з порога.

— Що… Якісь виродки закидали ваш будинок гранатами і почали поливати з автоматів. Куля схопив кулемета і з даху став відстрілюватися. Ті — драла. Він на мотоциклі по снігу за ними! Наздогнав і розстріляв.

— Що з Андрієм?!

— Приїхали менти, заарештували охорону, а за компанію і його.

— Його не поранено?!

— Слава Богу, ні.

— Що з хлопцями?

— Двох вбито, трьох поранено — кинули вісім гранат.

— Можеш щось зробити, щоб я побачилася з Андрієм?

— Його скоро випустять, при обшуку в будинку нічого не знайдено.

Ірина зателефонувала до Князя і домовилася про зустріч.

— Зараз за тобою заїдуть, — сказав той. — Сама нікуди не виходь.

Невдовзі вона була в офісі «Ірини», де щойно пройшов обшук. Ангел переглядав і сортував документацію.

— Козли, — сказав, привітавшись з Іриною — знайшли привід для арешту Андрія і для обшуків!

— Є щось поїсти? — запитала гостя. — І випити — зла, як чорт. Машиною гналася, добре, хоч траса порожня.

— Навіть я не зважився б їхати такою дорогою, — сказав Князь.

— Андрія випустять, — запевнив Ангел, — ми заслали у ментовку Ватченка, той дідька з пекла витягне і виправдає.

— Що з будинком?

— Скло повибивало, — відповів Князь. — Пацанів шкода. Треба буде сім’ям дати грошей і влаштувати похорони.

— Як мені все надокучило! Чия це робота? Де Кіркуєв?!

— Ще не повернувся з Москви, — Ігор зиркнув на годинника. — А Куля вже, мабуть, у Празі.

З ресторану принесли обід і коньяк.

— Дайте горілки, — попросила Ірина. — Коли випустять Андрія?

— Післязавтра, — пообіцяв Князь.

— Тоді я поїду додому, подивлюся, що там і як.

— Не варто, — вирішив Ангел, — там усюди кров. Їдь до батьків, дамо