Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ге, людина з Моого, Ота Шафранек 📚 - Українською

Читати книгу - "Ге, людина з Моого, Ота Шафранек"

232
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ге, людина з Моого" автора Ота Шафранек. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 33
Перейти на сторінку:
трапеції, що разом з нею підіймається до шатра зали. Замість цього вона крутиться, тримаючись за трапецію однією рукою, щоб розважити публіку та своїх друзів у ложі.

— Тепер увага, — каже Йозіфек. Він звертається до сестрички, не до нас. Не дивиться на неї з тим холодним спокоєм, що дивився на Людину без нервів. Я бачу, що в думці він разом з Кароліною робить ті самі вправи. Злегенька підводиться зі стільця, коли Кароліна повисла за п'яти й розгойдала трапецію. Тихо лічить. Опалі Каролінині кучері мають над залою, срібна луска блищить, аж очам боляче, а Йозіфек тихо лічить.

Геленка не витримує цього видовища й відвертає очі. Ладіслав притискає кулаки до щік, Йозіфек шепоче:

— Сім, вісім.

Коли трюк скінчився і Кароліна сидить уже на трапеції й дякує з височини за бурхливі оплески, ми всі втираємо піт. Але попереду іще важчий номер. Кароліна розгойдує трапецію, злітає на ній до самої стелі і раптово спускається, зачепившись підборіддям за жердку, а руки відвівши назад.

Тепер ми вже знаємо, на яку «роботу» привезли сюди Кароліну. Отже, її покликання — висіти маленькими п'ятами або підборіддям на тоненькій поперечці, проноситись запаморочливим півколом над прірвою, десятки разів падати глибоко вниз, десятки разів злітати високо вгору. Йозіфек совається на стільці, летить разом з сестричкою, відлічує півкола, все буде добре, неодмінно мусить бути добре. Але я все одно дивуюся, що він не заборонить своїй тендітній Кароліні в такий жахливий спосіб заробляти собі гроші й славу. Щодо мене, то я стократ волів би дивитися, як вона друкує на машинці.

Геленка підвелася й почала шукати виходу з ложі. Я пішов слідом за нею, щоб у разі потреби допомогти їй.

В коридорі вона сказала мені:

— Ге, мені зробилося недобре.

— Це пройде, Геленко. Ми більш не будемо дивитися.

— Та я ж не дивилася. Мені раптом здалося, що зараз станеться лихо.

— Нічого не станеться, не бійся. Кароліна вміє вгорі ходити чи то пак літати. Ходімо вип'ємо чогось прохолодного.

— Ге, я мала на оці інше лихо, — мовила Геленка по дорозі до буфету й зупинила мене. — Недавно в школі ми страхали одне одного, що було б, якби на нас раптом упала воднева бомба. Тільки бух — і в одну мить нам каюк, від нас геть нічого не зостанеться. Про ваші промені ще ніхто не знає. А мені там у ложі раптом здалося, що зараз упаде бомба або що вже летять ваші промені. Цілий світ закам'яніє, як у «Сплячій красуні», Кароліна повисне за п'яти, той, хто п'є пиво, закам'яніє з кухлем біля уст, ми на. цих оксамитових стільцях, а може, лишимось живі, але закам'яніємо і все закам'яніє, і все закам'яніє — ху, мені знов робиться недобре.

З зали долинули гучні оплески, і здалеку здавалося, що там лопотить дощ. Геленка зблідла, їй підігнулися коліна. Я відніс її на ослінчик під стіною й не відходив од неї ані на крок, утішав, гладив по голові.

— Не бійся, — повторював я, — не бійся, Геленко. Ти носиш у своєму серці багато доброти, як і всі люди. Не станеться, не може цього статися, щоб загинув світ; Усе жорстоке щезає з землі, діти завше мають більше розуму й радості в житті, ніж їхні батьки, отож світ стає дедалі розумніший і безпечніший. Твоя земля не допустить цього, справедливі держави не допустять цього. Не бійся нічого, Геленко, століття минатиме за століттям і мільйони століть цей світ обертатиметься між сонцем і зірками, ясний, теплий і живий. Ти теж проживеш свій час, зазнаєш, що таке сльози і страх за життя, що таке надія й одчай. Усього звідаєш, і хтозна, може, іще діждешся, коли люди стануть безсмертні.

Тоді ти вже ніколи ні з ким не розлучишся. Будеш старша за дерева, старша за гори, але матимеш вічно молоді очі, вічно пливтимеш на цій планеті, на цій незвичайній веселій планеті.

— Неодмінно! — мовила Геленка.

Я гадаю, вона повірила моїм словам. Я говорив немарно.

— А чому б ні? — сказав я. — Коли всі армії на землі буде роззброєно, коли, нарешті, всі люди матимуть що їсти й дах над головою, вони прагнутимуть до повнішого щастя, ніж його дає ситий шлунок і добре мешкання. Вони шукатимуть це щастя і знайдуть його в науці. Якомога більше знати, розуміти й уміти. Від розуміння — маленький крок до порозуміння, а це вже не дозволяє ні в школі, ні десь-інде будь-якої кривди, брутальності й пихи. Життя тоді буде таке приємне, що триста років промайнуть, як одна коротка хвилина.

Отож треба розтягти ту хвилину. І тричі по триста років спливуть, як вода. Але тобі не схочеться вмирати ані за тисячу літ…

Я замовк, бо над нами виріс Ладіслав. Він, звісно, не дарував мені, що я знову порушив приписи для полонених, пішовши без його дозволу. Не чекаючи мого виправдання, він сказав, що Йозіфек зараз приведе Кароліну й що вони допіру бачили штукаря, того, який недавно хотів настрахати нас.

— Ми подивилися два його трюки і сказали: ходімо. Я дивуюся тим хліборобам, що вони не висвистали його. Бідолаха нещасний. Кролики з поли, голубка дід циліндром. Якщо я куплю собі за одинадцять крон чародійство з інструкцією, він може сховатися зі своїм напусканням брів. Що було з Геленкою? Ну скажіть, Ге, правда, що їй бракує в голові клепки? Факт, що бракує.

Та ми нічого не пояснювали Ладіславові й дивилися на нього, як два привітних велетні на малого базіку. Він утрачав свою красномовність, упевненість, глипав на нас і погойдувався на ногах.

— Ну то що? — мовив він.

— Нічого, — відказав я, — ти образив Геленку негарними словами. Ми чекаємо, поки ти візьмеш їх назад.

— А як це воно робиться? — посміхнувся він. — Де ті слова? Я покладу їх назад на язика.

Ладіслав почав ловити долонями повітря й висолопив язика.

Ми далі дивилися на нього миролюбно, з деякою цікавістю.

— А бранцям нічого мене повчати, —

1 ... 23 24 25 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ге, людина з Моого, Ота Шафранек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ге, людина з Моого, Ота Шафранек"