Читати книгу - "Панські жарти, Франко І. Я."

Потішить паню. А як треба

В чім помогти, то й поможім,-

Се й бог нам надгородить з неба!»

«Так, так! - довкола загуло.-

Ідіть ви, війте, і ви, Яцю

(Се ніби вказують на мене),

І ви, Прокопе, й ви, Семене,

Ідіть! А як же б то було,

Щоб пані так і пропадала

Серед живих людей, щоб працю

Двірськая служба розтягала?

Ні, що було вже, то було,

А паню треба рятувати.

Ідіть, скажіть, що все село

Задарма буде працювати,

Аж доки не поверне пан!»

«Так, браття, так, спасибі вам!» -

Сказали ми, перехрестились

І до двора іти пустились.

Мій боже, що в дворі за зміни

Застали ми! Неначе грім

Ударив або пошесть в нім

Враз вибухла. Нарозтіч сіни,

Покої і стайні, в стайнях

Реве худоба, пити просить,

А службу лихо блудом носить,

Лиш шепти чути по кутах.

Плуги та борони у шлиях

Серед обори ще стоять,

Як перед тижнем ми самі їх

Покидали. У кухні сплять

Лакеї, хоч уже полудень;

Не топлено в печі, сміття

Валяєсь, стук, неначе в будень,

З покою чуть… Пройшли ми стиха,

Аж там візник і візничиха

Якимось куснем долота

Й сокирою, що сили мають,

Шкатулку панськую лупають.

Уздрівши нас, задеревіли,

Все вергли і тікать хотіли,

Та не було куди тікать.

«Ну-ну,- війт каже,- не трудіться,

Куди вам бігти? Задержіться!

Де пані?» -

«Та отут лежать».

Візник вказав на двері спальні;

З них, ледве чуть, болющі, жальні

Неслися зойки. Серце в нас

Завмерло. Боже милий, правий!

Ще вчора стільки блиску, слави,

І гордості, й пишноти враз -

А нині от що!

Боковими

Дверима в спальню ту ввійшли ми,

То пані зразу й не могла

Побачить нас. Вона лежала

На ліжку й тихо лиш стогнала,

Бліда, аж синяя була.

«То ти, Орино?» (Ся Орина

Була єдиная людина,

Що не відбігла ще її,

Чим мала, хору годувала,

І доглядала, й пильнувала,-

Але тепер була в селі.

Пішла до війтової хати

Якої помочі прохати.)

Зблизились ми і кажем: «Ні!

Вельможна пані, що се з вами?»

Вона зирнула і руками

Закрила очі. «Боже мій! -

Вся затремтівши, простогнала.-

Значить, остатня вже настала

Моя година! Се розбій!»

«Бог з вами, пані, схаменіться

І не лякайтесь, подивіться!

Ми з щирим серцем тут прийшли.

Громада шле нас, ми готові

Вам в полі помогти і в домі

Чим тільки будемо могли».

Розкрила очі бідна пані,

Широко глянула на нас.

«Невже се правда? Ви не п’яні?

Невже ви люди теж, і в вас,

У мучених, похилих, битих,

Не зглухло людськеє чуття?

О боже! Чом ти дав дожити

Мені до сеї хвилі? Тож

Віднині все моє життя

Докором буде, що так много

На вас я допустила злого,

Де відвернуть було все мож!

І ви не п’яні? Після всього

Ви раді помогти мені?

О, бог вам заплать! Доки мого

Життя - хоч то, мабуть, немного -

Я буду в найвищій ціні

Отсей ваш поступок держати!

Я ж така бідна, бідна днесь!

Недужа! Служба вже, здаєсь,

Розтягне гнеть угли від хати;

Муж у тюрмі там гине десь!..

О, бог вам заплать, що в ту пору

Тяжкую ще хоч ви прийшли!

Дай бог, щоб ви у всякім горю

Тож поміч щирую знайшли!»

І пані тяжко заридала,

Бліда, безсильная упала

Лицем до подушки. Що ждать?

Ми там недовго розмовляли,

Швиденько у село післали

Скликати хлопців, баб, дівчат,

Війт службу скликав, строго взяв

На допити: хто що покрав,

Все повідбирано. Післали

За лікарем: баби покої

Попорядили і прибрали.

Ті в печах топлять, ті варять

Росіл для пані; господарі

Взялися чергу укладать,

Кому і з ким на завтра в парі

На панське їхати орать.

За тиждень пані наша встала;

Із служби давньої остала

Одна Орина,- решту всіх

Сама громада розігнала.

З робіт у полі весняних

Найбільша часть була готова.

А пані ходить, ані слова

Не каже, лиш часом зітхне

Або сльозами обіллється,

Коли на згадку навернеться

Минуле клятеє, страшне.

Та й інші ще були причини,

Що пані плакала щоднини:

Про пана й чутки не було.

Що з ним? Куди його заперли?

Невже і слід його затерли?..

Отсе три тижні вже пройшло

Від свят. Зве пані всю громаду

До себе до двора на раду.

Прийшли ми, на подвір’ї стали

По-давньому і поглядали

На ганок. Але крізь вікно

Відчинене маха рукою,

Зове нас пані до покою…

Ввійшли ми, бачим - що воно?

Столи заставлені чарками

Й тарелями, а по куткам

Горілка, пиво барилками.

Аж пані вийшла й каже нам:

«Сідайте, люди! Ось настала

Нова доба для нас усіх:

Недоля ваша вже пропала,

А нам пора змазать свій гріх.

Я бачу, як несправедливо

Мій муж із вами обходивсь,

А ви так щиро, так учтиво

Мене порятували в горю,

І то в саму найтяжчу пору,

Де кождий інший відступивсь!..

Тепер для мене ви єдині

Сусіди, і опікуни,

І браття. Тож простіть, що й нині

О поміч мушу