Читати книгу - "Щира любов, Квітка-Основ'яненко"

Хверт (ферт) - стара назва літери «ф»

Хвонарне - податок на ліхтарі

Хляби (хляга) - дощова погода

Хрещення - релігійний обряд, який відправляють над новонародженим або дорослим на знак прилучення до християнської церкви

Хрещик - рід гри, в котрій одна пара гравців ловить другу; танкова гра, під час якої хлопці і дівчата міняються місцями

Хука дати - промахнутися

Xура - валка підвід

Цвяхований - тут: у прикрасах

Цихвіра - цифра

Цілковий - срібна монета вартістю один карбованець

Ціловальник - шинкар; продавець спиртних напоїв

Ціновка - аукціон

Ціновщик - оцінювач майна

Цятатися - грати в чіт і лишку - вгадувати, до пари чи не до пари

Чаплія - кухарське знаряддя, за допомогою якого переносять гарячу сковороду - залізний гак з дерев'яним держалном

Часточка - пожертвування на церкву за упокій душі померлого, а також за здоров'я

Чаятельно - правдоподібно

Чванець - посудина

Черкеска - старовинний верхній чоловічий одяг з сукна з прорізами і відкидними рукавами

Чертог - тут: хата

Черчатий (червчатий) - червоний

Чистий понеділок, чистий четвер - дні тижня великого посту, в які, за настановою церкви, слід тримати все в чистоті

Чмелів слухати - бути в стані запаморочення

Шаг (шажок) - до революції на Україні дрібна розмінна монета вартістю півкопійки; гріш

Шалевий - пошитий з шалі - тонкої, переважно шерстяної тканини

Шерітвас - чан

Шкаповий - пошитий з кінської шкіри

Шквиря - снігова буря; хуртовина

Шкураток - шматок шкіри

Шпетний - гарний, чепурний

Штоф - старовинна міра рідини, переважно вина, горілки, яка дорівнює 1/8 або 1/10 відра; чотиригранна скляна посудина з короткою шийкою, яка вміщує таку ж кількість вина, горілки та ін.

Шуйця - ліва рука

Шумиха - тонкі пластинки золота, якими що-небудь оздоблюють; сріблясті або золотисті металеві нитки.

Шушун - старовинний верхній жіночий одяг - кофта, тілогрійка або сарафан особливого покрою

Ю - її

Юпка - верхній одяг, жіночий - у вигляді довгої корсетки, переважно з рукавами; чоловічий - короткополий каптан, пошитий у талію, із складками і стоячим коміром

Юхтові чоботи - чоботи з юхти - шкіри, яку одержують особливою обробкою шкур великої рогатої худоби, коней, свиней

Ядєніє - вживання їжі

Яти - брати

Ятір - риболовне знаряддя (сітка, натягнена на обручі), що його встановлюють на дні водоймища

Ятка - палатка на ярмарку

Ятрівка - жінка чоловікового брата

Примечания

Вперше надруковано під назвою «Вот любовь» в автоперекладі в журналі «Современник», 1839, т. XVI, кн. 4, с. 1 - 115.

Українською мовою вперше надруковано у виданні: Сочинения Григория Федоровича Квитки. Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком. Под редакцией А. А. Потебни. Харків, 1887, т. 2, с. 239 - 304.

Автограф зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 1). Рукопис автоперекладу невідомий.

У відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 823, 75) знаходиться автограф третьої книжки «Малороссийских повестей», яка так і не була видана. До неї ввійшли такі твори Квітки-Основ'яненка: «Божі діти», «Перекотиполе», «Щира любов». На автографі повісті «Щира любов» цензурний дозвіл П. Корсакова, датований 14 лютого 1839 р. Як вважає М. С. Грицюта, коли Квітці не вдалося видати третьої книжки «Малороссийских повестей», він вирішив опублікувати «Щиру любов» окремим виданням (див. Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. З, с. 448), Однак цей твір за життя письменника вийшов у світ тільки в автоперекладі.

Прийнявши повість до друкування, П. О. Плетньов зауважив у листі до письменника, що головній героїні Галочці бракує життєво-реальннх рис. У відповідь дружина Квітки Анна Григорівна розповіла, що Галочка - героїня реальна, з прихарківської слободи Гончарівки, що про її розум і красу люди розповідають легенди і складають пісні, а сам Квітка писав, шо про Галочку йому повідомила «депутація» читачів, щоб він її описав у своєму творі. І все ж Квітка погодився з зауваженнями Плетньова, і в одному з наступних номерів «Современника» (1840, т. XVII, кн. 1, с. 107 - 112) був надрукований другий варіант закінчення повісті разом з приміткою П. О. Плетньова, де розповідалось про творчість Квітки і про повість «Щира любов».

Другий варіант закінчення повісті, який слід вважати канонічним, письменник вставив у рукопису перед першим варіантом. В кінці обох варіантів закінчення Квітка написав: «Кінець третьої книжки». Ось текст першого варіанта закінчення:

- Здрастуй, мій любезний приятелю, Олексію Петровичу, - крикнув Семен Іванович, убігши у хату, і кинувся його обнімати. - Як, - каже, - поживаєш?

- Спасибі богу! - сказав напротив і Олексій, що і зрадовався, побачивши його, а як здумав, що без нього тут совершилося, так у нього душа так і покотилася, і не зна, на яку ступити, і дума собі: «Буде ж тут усього доброго!»

- Де Галочка твоя? Чи здорова вона? Вже тепер певно вона мояі Ось, Петровичу, привіз тобі письма і від брата, і від дядюшки мого- старшого брата отцевського. Тут тобі усе добре пишуть, - так сказав Семен Іванович, сердешний, веселенький, говорливий, і, не дожидаючи над собою біди, сів на лавку і став доставати тії письма.

- Не турбуйтеся, Семене Івановичу! - сказав старий. - Письма опісля прочитаємо... А може, ви хочете побачити Галочку?

- На, панотче, читай отсії письма, а я побіжу знайду Галочку, що ще, може, і не зна, що я приїхав. Знайду і приведу до тебе, а ти нас і поблагослови, як дітей своїх. Тепер ні у чім не буде замішки. - І хотів було бігти за Галочкою, так Олексій зопинив його, кажучи:

- Та не турбуйтесь, ви вже її не знайдете, вона сама до вас вийде. - Та й кликнув: «Галочко, а вийди сюди, душко, на часинку!»

Галочка і увійшла... Семен Іванович кинувся було як стріла до неї, як - зирк!.. - ув очіпку!.. Його Галочка вже молодицею!.. Він так і стрепенувся, поблід як стіна ... і впав на стіл. Полежавши, скочив і до неї:

- Галочко, що ce ти наробила?

- Семене Івановичу! - сказала, поклонившися йому, Галочка, ковтаючи сльози, що так від серця йдуть і душать її. - Перш усього, - каже, - говоріть зо мною, як з мужньою жоною. Панотець мене благословив, і я по моїй самій чистій волі вийшла за чоловіка чесного, доброго. Він мене любить кріпко, шанує і жалує мене. Так після сього мені не приходиться ні від вас нічого слухати, ні споминати, та й самії думки