Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:
Маємо відчинити люк зверху і затягти туди командира і Батлера. За два кліки поворот. Якщо потяг уповільниться хоч на один оберт колеса, вони пропали.

Артеміс кивнув.

— Флакон?

— Кислота. Для замка. Механізм усередині. При­крий обличчя і присни. Виприскай увесь флакон. Бе­режись, щоб на тебе не потрапило.

Для таких умов розмова була аж занадто довгою. Особливо коли на кону кожна секунда. Артеміс ви­рішив не гаяти час на прощання.

Він підтягнувся, намагаючись не відривати тіла від вагона. Навколо вирував вітер, обсипаючи кри­жаною крупкою. Немов бджоли накинулися. Арте­міс зчепив зуби і стягнув рукавиці. Краще обморози­тися, ніж загинути під колесами.

Угору. Одна сходинка за раз, аж доки не заліз на дах вагона. Тепер сховатися нема де. Вітер ударив в обличчя, змусив опустити голову. Артеміс прищу­лив очі та подивився крізь завірюху. Он воно! По центру. Світло. Посеред сталевої пустелі світилося щось схоже на скло в металевій рамі. Попереду п’ять метрів без поручнів. Сила тут не допоможе, вирішив Артеміс. Нарешті він отримав шанс скористатися мозком. Кінетика й імпульс. У теорії дуже просто.

Хапаючись руками за невеличкий виступ по цент­ру, Артеміс сантиметр за сантиметром просувався до цілі. Під ногами звивався вітер, такий сильний, що мало не підкидав хлопця, загрожуючи здути геть.

Артеміс обхопив виступ пальцями. Не дуже вони в нього сильні. Вже кілька місяців він не тримав у руках нічого важчого за телефон. Якби комусь рап­том схотілося, щоб хтось набрав текст «Загубленого раю» за двадцять хвилин, — от вам Артеміс. А от ви­сіти на даху вагона в завірюху — то вже ні. Він цього не робитиме. Ото і була частина плану.

За долю секунди до того, як суглоби пальців за­клякнуть, хлопець розкрив долоні. Порив вітру під­хопив його і кинув прямо на металевий корпус ліх­таря.

«Чудово», — сказав би він, якби в легенях лишив­ся хоча б кубічний сантиметр повітря. Але якби він і сказав це, слово понесло би вітром, він і сам не встиг би почути. ІЦе якась мить, і вітер висмикне його пальці з-під тулуба і скине вниз. Гарматне м’ясо для гоблінів.

Артеміс дістав із кишені флакон із кислотою, стиснув кришку зубами. Бризнула рідина, мало не потрапивши в очі. Хвилюватися про це немає часу. Ні на що немає часу.

На металевому корпусі висіла величезна колодка. Артеміс капнув в отвір для ключа дві краплини. Все що міг. Мало вистачити.

Результат не змусив себе довго чекати. Кислота в’їлася в метал, як лава в кригу. Ельфійські техноло­гії. Найкращі у світі.

Колодка відкрилася, вітер загуркотів звільненою рамою. Вона мало не зачепила Артемісеве обличчя, але вдарила лише плече, і хлопець ледь не вивалився через край. Не дуже схоже на шляхетного рятівника.

Потяг підскочив, хлопця штовхнуло в інший бік, і він звалився всередину. Приземлився горі­лиць і з подивом утупився в трикутні символи ра­діоактивності, що прикрашали кожний контейнер. Принаймні вони були запаяні, хоча й поіржавіли деінде.

Артеміс перекотився по дощаній підлозі, біля дверей став на коліна. Чи капітан Шорт іще трима­ється? Може, він лишився один? Уперше в житті. Сам-самісінький.

— Фаул! Відчиняй двері, мерзотнику Бруду!

Ага. Не один.

Прикривши обличчя рукою, Артеміс сприснув потрійний засув ельфійською кислотою. Сталь одра­зу ж попливла, закапала на підлогу гарячими крап­лями. Хлопець відсунув двері.

Холлі хоробро трималася, хоча від обличчя, там, де радіація проїла гель, здіймалася пара.

Артеміс схопив її за руку.

— На раз, два, три?

Холлі кивнула. На розмови не лишилося сил.

Хлопець стиснув пальці. Ну, пальці, не підведіть! Якщо вибереться звідси живим, придбає собі отой ку­медний домашній тренажер, що рекламують на всіх каналах.

— Раз.

Поворот наближався. Він уже бачив його краєм ока. Потягу доведеться скинути швидкість, а то він зійде з рейок.

— Два.

Сил у капітана Шорт майже не лишилося. Вітер тріпав її, немов прапор на флагштоку.

— Три!

Артеміс щосили смикнув. Холлі заплющила очі й розтиснула руки. Вона навіть повірити не могла, що довіряє своє життя Хлопчикові Бруду.

Артеміс трохи розбирався у фізиці. Він так роз­рахував, щоб скористатися поворотом, імпульсом і швидкістю потяга. Але природа завжди додає щось своє, і передбачити це неможливо. В даному випадку це «щось» виявилося невеличкою шпариною на сти­ку рейок. Досить маленькою, щоб потяг із них не зі­йшов, але досить великою, щоб вагон підстрибнув.

Вагон смикнуло, двері з гуркотом посунулися назад, немов п’ятитонна гільйотина. Але, схоже, Холлі лишилася живою. Точно сказати Артеміс не міг, тому що вона впала прямо на нього, і вони обоє по­котилися по дерев’яній підлозі. Наскільки він міг роздивитися, ельфійка не постраждала. Принаймні голова ще була на плечах, і це добре. Але свідомість вона втратила. Може, через травму.

Артеміс і сам ледь тримався. В кутках очей уже збиралася темрява, готова поглинути його. Хлопець похилився і впав на Холлі.

Наслідки були куди серйознішими, ніж можна собі уявити. Оскільки Холлі була непритомною, її ма­гія працювала на автопілоті. Безконтрольна магія тече, як електричний струм. Щойно обличчя хлопця торкнулося лівої руки ельфійки, до нього уже побіг­ли блакитні іскорки. І якщо для нього це було добре, для Холлі навпаки — дуже погано. Артеміс не знав, але Холлі потребувала кожної магічної іскорки, адже у вагон вона потрапила уже в поганому стані.

Не встиг командир Рут викинути мотузку, як щось упилося йому в око.

Гоблін Дналл витяг маленьке прямокутне дзер­кальце і перевірив, чи не розкуйовдилася луска.

— Класні крила у «Кобой». Як гадаєте, нам дозво­лять їх лишити?

Аймон спохмурнів. Але ви б цього навіть не по­мітили. Предками гоблінів були ящери, тому міміку вони мали дуже невиразну.

— Тихо ти, теплокровний дурню!

Назвати гобліна Б’ва Келл теплокровним — дуже серйозна образа.

Дналл наїжачився.

— Обережніше, друже, або я вирву твого язика.

— Ми всі залишимося без язиків, якщо ельфи втечуть! — огризнувся Аймон.

І то була правда. Генералам не подобалися погані новини.

— Що ж нам робити? Мені подобається, який вигляд я маю в цьому прикиді. Як хлопець із моз­ком.

— Стрілятимемо в потяг, — утрутився Найл. — Усе просто.

Дналл поправив «Кобой Дабл Декс» і підлетів до наймолодшого члена команди.

— Ідіот, — ляснув він його по потилиці. — Потяг радіоактивний, хіба не відчуваєш? Один влучний по­стріл, і наш попіл розвіється за вітром.

— Слушне зауваження, — признав Найл. — Ти не такий дурний, яким здаєшся.

— Дякую.

— Нема за що.

Аймон відлетів, піднявся метрів на сто п’ятдесят. Така спокуса! Одним

1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"