Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Той, хто вбиває 📚 - Українською

Читати книгу - "Той, хто вбиває"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Той, хто вбиває" автора Кріс Тведт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 77
Перейти на сторінку:
чоловік?

Я стенув плечами.

— Хтозна... У кожному разі здатний на насильство. Відсидів два з половиною роки за завдання важких тілесних ушкоджень. Потворна справа. Ціле щастя, що він не забив потерпілого до смерті.

— Ну, це не одне й те саме. Ти мав справи й гірші...

Я засміявся.

— Можливо... Принаймні тут я маю козир у рукаві. Пригадуєш, розповідав тобі про небожа?

— Спадкоємця?

— Так. Його алібі нічого не варте.

Я розказав Сюнне про зустріч з Янну Уґланом і Стейном Нільсеном.

— Нічого не варте тільки тому, що свідки наркомани? Ти не маєш рації! — запротестувала Сюнне.

— Залежить, як подивитися. Алібі, можливо, годиться, щоб зняти Адама Ліда з поліцейського гачка, але не в цьому суть. Мені не треба доводити його вину в убивстві, а лише спонукати суд замислитися, що така можливість, у принципі, існує. І це я, напевно, зумію.

— Та я вже бачу...

Нашу розмову перервала пані Сьоренсен.

— Прийшов якийсь чоловік, просить, щоб ви його прийняли.

Чоловік сидів на канапі й знічев’я гортав ілюстрований журнал. Побачивши мене, підвівся, подав руку. Він мав м’ясисте обличчя, масивні рогові окуляри й рідке, майже біле волосся.

— Мене звати Ярле Сейм, — відрекомендувався він. — Вибачте, що попередньо не зателефонував, але, якщо ви маєте п’ять хвилин...

— Чим можу допомогти, пане Сейм? — запитав я, коли він сів на стілець для відвідувачів.

— Що ж, — почав він. — Не знаю, чи можете ви хоч щось вдіяти, та принаймні я поясню ситуацію. Я представляю Братську церкву, і ми...

— Ага, заповіт Барбари Бломберг, — урвав я його тираду на самому початку.

Усмішка пана Сейма трохи сквасніла.

— Саме так!

— Трагічна смерть — сумно...

Чоловік підняв руку до рота, відкашлявся.

— Ваша правда, сумно, але до нас дійшли чутки, що Барбара мала намір залишити нашій церкві значну суму грошей.

Я випростався.

— Звідки інформація?

— З поліції. Мене викликали в Управління. Я так зрозумів, що ви допомагали з укладанням заповіту, хоч ще раніше здогадувався про її наміри заповісти нам кошти. Вона натякала мені про це, — у голосі Ярле Сейма вчувалися нетерплячі нотки.

— Проблема в тому, що заповіт не був підписаний, — сказав я.

— Я розумію, але намір свідчить про справжню останню волю Барбари.

— Ви її знали особисто? Питаю, бо називаєте на ім’я...

Ярле Сейм почервонів.

— Лише трохи. Вона час до часу працювала для нас на добровільних засадах.

— У чому полягала її робота?

— Ми опікуємося центром для наркозалежних, який називається «Кущ, що палає».

— Чув про нього. Хоча ніколи не розумів, звідки така чудернацька назва.

— Це Бог так об’явився апостолові Павлові на його шляху до Дамаска. Кущем, що палає... — нетерпляче змахнув рукою. — Отже, цей заповіт...

— На жаль, правила заповідання майна дуже суворі, тому заповіт Барбари Бломберґ недійсний.

— Розумію, але, можливо, існує хоч якийсь шанс... ви ж в курсі... Ми дуже добре знаємо її небожа, Адама Ліда. Він не раз перебував у нашому центрі.

— На реабілітації?

— Еге ж... Саме так і познайомилися з Барбарою. Вона мала велику довіру до нашої праці задля наркозалежних людей.

Сейм склав руки на колінах, нахилився трохи вперед.

— Тому вона хотіла заповісти нам певні кошти. Барбара боялася за Адама Ліда. Якби мільйони крон потрапили йому до рук, це означало б неминучу смерть. Він знищив би себе наркотиками всього лиш за кілька місяців. Барбара це знала. Вона була мудрою жінкою. І я подумав, що суд зможе побачити цілісну картину в цій справі й зрозуміти недоцільність успадкування майна небожем.

— Такий шанс, звісно, можливий, — сказав я стримано.

— Ви погодились би нас репрезентувати, пане Бренне?

Я похитав головою.

— Нічим не можу вам допомогти, пане Сейм. Я головний свідок у цій справі, тому не можу водночас представляти інтереси однієї зі сторін. Раджу знайти собі іншого адвоката, якщо маєте намір продовжувати тяжбу за гроші.

Він склав губи купкою, трохи подумав, а тоді підвівся і подав мені руку.

— Розумію, — сказав він. — Дякую, що погодилися присвятити мені свій час.

Розділ 25

— Тьондер Тулос і його батько, — сказав Юсеф Мардал. — Вони могли вбити, щоб перекласти вину на мене.

— Серйозно?

— Цілком. Я багато про це думав. Абсолютно можливо. Вони мене ненавидять і здатні на таку підлість. Уся їхня сімейка...

Тьондер Тулос був бас-гітаристом у блек-метал-гурті «Дунгеон». Вони з Юсефом виростали в одному селі, гралися разом ще хлопчаками. Саме його ледь не до смерті побив Юсеф, за що два з половиною роки відбував кару в тюрмі. Я читав ту справу і бачив фото. Страхітливі фото.

— Непереконливо... — заперечив я.

— Та ти ж сам без кінця ниєш, наскільки неправдоподібно звучить припущення, ніби випадковий злочинець позбавив життя Барбару саме того вечора, коли я був у неї.

— Так, це проблема. Ніхто не повірить, що...

— А якщо все зовсім невипадково? А якщо її вбили саме того дня, щоб звинуватити мене?

— Ти міг би працювати адвокатом, Юсефе, — натягнуто усміхнувся я. — Біда в тому, що подібна теорія може видатися привабливою і слушною лише на перший погляд, але виявиться мертвонародженою на тлі дійсності. Найголовніша моя валюта в суді — достовірність. Якщо я її розтрачу, ми програємо справу.

— Я бачу, куди ти хилиш, і все ж...

— Припущення, ніби хтось хотів убити Барбару, лиш би помститися тобі, неправдоподібне.

— Ти помиляєшся! Вони ненавидять мене! — уперся на своєму Юсеф.

— Не дивно! Он як ти його покалічив... Але виходити з цього, щоб...

— Він говорив бридкі речі про мою матір. Обзивав її останньою шльондрою! Ніхто не має права говорити паскудства про мою матір! Ніхто! Він сам нарвався!

— Про це ані слова не сказано у вироку, ішлося лише про сварку.

— Так і було. Деталі — то вже наша приватна справа. Не думаю, що формулювання змінило б суть. Згадав тільки для того, щоб показати, хто він насправді. Він теж був колись засуджений за насильство. Разом з іще кількома друзяками зґвалтував на святі якусь дівчинку. А батько...

— Що — батько?

— Борд Тулос колись убив жінку.

— Жартуєш?

Важко було збагнути його погляд, хоч рот усміхався.

1 ... 23 24 25 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той, хто вбиває», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Той, хто вбиває"