Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Вона повалилася горілиць і впала на ліжко, знов опинившись у своїй кімнаті. Кубок на тумбочці біля неї розплавився, і скло стало червоною рідиною, зронивши три сфери, що лежали всередині, на залляту поверхню. Багряна рідота стікала краями на підлогу.

Кубок перетворився на кров.

Дівчина налякано смикнулася. Почувся глухий удар, і тумбочка захиталася. А біля кубка стояв порожній скляний графин. Від її поруху той перекинувся й повалився додолу. Ударившись об кам’яну підлогу, він розлетівся на друзки, розбризкавши кров.

«Це був акт Душезаклинання», — подумалося їй. Шаллан перетворила кубок на кров — одну з Десяти сутностей. Вона схопилася за голову, дивлячись, як підлогою розтікається калюжа червоної рідини, що здалася їй цілою річкою.

Дівчина отетеріла. Цей голос, ці істоти, це море зі скляних намистин під темним, холодним небом. І то щоразу зненацька й настільки швидко…

— Я Душезакляла його, — знов усвідомила вона. — У мене вийшло!

Чи пов’язане це якось із тими істотами? Але ж вони почали з’являтися на її малюнках ще до того, як фабріал опинився в неї. Як?.. Що?.. Вона опустила погляд на захищену руку, у рукаві якої, захований у капшуку, лежав Душезаклинач.

«Я не надягала його, — подумала вона, — і все ж скористалася ним».

— Шаллан?

Це був голос Джасни. І то простісінько біля входу до кімнати. Принцеса, напевно, подалася за нею. Дівчина відчула приступ жаху, коли побачила струмок крові, що біг до дверей. Один удар серця — і той досягне порога та просочиться назовні.

І чому скло трансформувалося саме в кров? Відчуваючи огиду, вона стрибком звелася на ноги, і її пантофлі просякли червоною рідиною.

— Шаллан? — голос наставниці почувся ще ближче. — Що це за шум?

Ошаліла підопічна глянула на кров, а тоді на етюдник, сповнений малюнків загадкових істот. А якщо вони й справді якось пов’язані з Душезаклинанням? Джасна впізнає їх. Під дверима мигнула тінь.

Запанікувавши, Шаллан сховала папку в дорожню скриню. Але ж кров — от що її видасть. Єдиним джерелом аж такої сильної кровотечі могла бути лише небезпечна рана. Джасна побачить і все зрозуміє. Кров — там, де її немає бути? Одна з Десяти сутностей?

Принцеса збагне, що накоїла підопічна!

У неї з’явилась ідея. І хоча ідея не була аж такою блискучою, та все ж це був вихід, і лише він і спав їй на думку. Шаллан опустилася навколішки та вхопила в покриту тканиною манжети захищену руку уламок розбитого скляного графина. Тоді вдихнула, засукала рукав правиці та завдала собі осколком неглибокого порізу на шкірі. З переляку біль практично не відчувався. Зате з порізу ринула кров.

Коли повернулася ручка й двері почали відчинятися, Шаллан випустила уламок і повалилася набік. Вона заплющила очі, вдаючи непритомність. Двері відчинилися.

Джасна охнула й одразу ж загукала на допомогу. Принцеса кинулася до дівчини, вхопила її за руку й затисла рану. Підопічна щось промимрила — так, ніби в ній ще жевріла свідомість, — стискаючи в лівій долоні захищений капшук із фабріалом усередині. Невже в них стане безцеремонності зазирнути всередину? Вона присунула лівицю ближче до грудей і мовчки зіщулилась, дослухаючись до того, як множаться звуки кроків і голосів, як у кімнату забігають служники та паршмени, а Джасна й досі гукає на допомогу.

«Ох, — подумалося Шаллан, — не закінчиться все це добром».

46

Дитя Танаваста

«Хоча того дня я збирався на вечерю у Веденград, та все ж наполіг на візиті в Холінар, щоби переговорити з Тівбетом. Тарифи по всьому Урітіру ставали просто непомірні. До того часу так звані Променисті вже почали являти своє справжнє обличчя». — Після пожежі в первинному Паланеумі вціліла лише одна сторінка Терксімової автобіографії, і це — той єдиний рядок, що виявився хоч трохи корисним для мене.

Каладінові снилося, наче він — ураган.

Що він шалено несеться вперед над розбурханим чорним простором, а буряна стіна тягнеться за ним подолом плаща. Океан. Від його польоту здіймався шторм, здиблені вали налітали один на одного, і вітер підхоплював їхні пінисті баранці.

Він досяг темного континенту й метнувся вгору. Усе вище й вище. Море залишилося позаду. Тепер перед ним розпростерся величезний материк, на вигляд безкраїй — справжній кам’яний океан. «Яка широчінь», — із трепетом подумав Каладін. Раніше йому таке й на гадку не спадало. Та й як могло бути інакше?

Він пролітав над Розколотими рівнинами. Ті виглядали так, немовби по центру їх ударили чимось украй замашним, від чого навсібіч розійшлися тріщини. Які теж були ніби більші, ніж він очікував: воно й не дивно, що зорієнтуватися в цих розколинах не вийшло ні в кого.

У самому серці Рівнин простягалось розлоге плато, проте через темряву та далечінь Каладін мало що зміг роздивитися. Хоча помітив вогні. Хтось населяв плато.

А ще він зауважив, що східний кінець цих земель дуже відрізнявся від західного: його вкривали високі шпилясті останці — колишні плато, що зазнали сильної ерозії. Попри це, Каладін розгледів симетричну структуру Рівнин. З висоти вони скидалися на витвір мистецтва.

За якусь мить він поминув їх і продовжив політ на північний захід, перетинаючи Море списів — неглибоке безстічне озеро, із поверхні якого стирчали нерівні кам’яні шпичаки. Пролетів над Алеткаром, мигцем побачивши й величне місто Холінар, збудоване серед скельних формацій, що здіймалися над гладінню корінної породи, наче спинні плавці. А тоді повернув на південь — у незвідані для нього краї. Пронісся над величними горами з густо населеними верховинами, де села тулилися біля кратерів, що вивергали пару чи лаву. Піки рогоїдів?

Він полишив їх дощу та вітрам і на поземному польоті під гуркіт громовиць полинув у чужинні землі. Поминав міста й відкриті рівнини, землеробські поселення й звивисті водні шляхи. На шляху траплялося багато армій. Він проносився повз намети, встановлені з підвітряного боку скель: щоб нап’ясти їх достатньо туго, у камінь позабивали штирі. Усередині ховалися люди. Залишав позаду схили пагорбів, де солдати тіснилися в розколинах. І великі дерев’яні фургони, що правили світлооким за похідно-польове житло. Скільки ж воєн велося на світі? Невже ніде не панував мир?

Він змістився на південний захід та понісся до міста,