Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Не бійтеся, я йому допоможу! - заволав він і кинувся до Дадлі, націливши на нього чарівну паличку. Однак тітка Петунія заверещала ще несамовитіше і впала на Дадлі, затуляючи його від містера Візлі.

- Ні, справді! - вигукнув у відчаї містер Візлі. - Це проста процедура... то була іриска... мій син Фред... він такий жартівник... це просте заклинаннярозбухання... принаймні я так гадаю... прошу вас, я все виправлю...

Та Дурслі не лише не заспокоїлися, а ще дужче запанікували. Тітка Петунія істерично ридала, смикаючи Дадлі за язика, ніби вирішила його вирвати. Дадлі задихався, не витримуючи подвійного тиску матері та власного язика. А дядько Вернон, цілком утративши глузд, ухопив порцелянову фігурку, що стояла на серванті, і щосили жбурнув її в містера Візлі. Той пригнувся, і фігурка розлетілася на друзки у знищеному каміні.

- Та ну що ви! - сердито вигукнув містер Візлі, змахнувши чарівною паличкою. - Я ж хочу допомогти!

Ревучи, мов поранений гіпопотам, дядько Вернон схопив іще якусь фігурку.

- Гаррі, тікай! Тікай! - закричав містер Візлі, цілячись чарівною паличкою в дядька Вернона. - Я тут усе владнаю!

Гаррі не хотів пропускати такого кумедного видовища, але кинута дядьком Верноном фігурка просвистіла поруч з його лівим вухом, тож він вирішив, що краще не заважати містерові Візлі.

Він ступив у вогонь, роззирнувся й вигукнув «Барліг!». Гаррі ще встиг помітити, як містер Візлі своєю чарівною паличкою вирвав у дядька Вернона з рук третю фігурку, як тітка Петунія верещала, лежачи зверху на Дадлі, язик якого звивався великим слизьким пітоном. Наступної миті Гаррі дуже швидко закрутило, й вітальня Дурслів зникла з очей у вирі смарагдового полум'я.

- РОЗДІЛ П'ЯТИЙ -

«Відьмацькі витівки Візлів»

Гаррі кружляв дедалі швидше, притискаючи лікті до боків. Навколо миготіли розмиті обриси камінів, а тоді його почало нудити й він заплющив очі. Коли ж відчув, що рух сповільнюється, вчасно виставив уперед руки, щоб не гепнутись обличчям на підлогу, вилітаючи з каміна на кухню Візлів.

- То він її зжер? - нетерпляче спитав Фред, допомагаючи Гаррі звестися на ноги.

- Так, - відповів Гаррі. - А що то було?

- Іриска-язикодризка, - весело пояснив Фред. - Це ми з Джорджем винайшли й ціле літо шукали, на кому б її випробувати...

Невеличка кухня вибухла реготом. Гаррі озирнувся й побачив, що Рон і Джордж сиділи за чистим дерев'яним столом разом з двома рудими юнаками, котрих Гаррі ніколи раніше не бачив, хоч одразу здогадався, хто це мав бути: Білл і Чарлі, двоє найстарших Ронових братів.

- Здоров був, Гаррі, - сказав один з них, усміхаючись і подаючи велику руку. Гаррі її потис, відчуваючи під пальцями мозолі й пухирі. Схоже, це був Чарлі, що працював у Румунії з драконами. Чарлі був схожий на своїх братів-близнюків, але нижчий і кремезніший за Персі й Рона, що були довготелесі й худі. Чарлі мав широке доброзичливе обличчя, обвітрене й так рясно вкрите ластовинням, що здавалося засмаглим. Руки мав м'язисті, а на одній красувався великий лискучий опік.

Усміхнений Білл звівся на ноги й теж потис Гаррі руку. Білл його дуже здивував. Гаррі знав, що той працює в чаклунському банку «Ґрінґотс», а в Гоґвортсі був старостою школи, тож завжди уявляв Білла схожим на його молодшого брата Персі - шанувальником усіляких правил та любителем усіх повчати. А виявилось, що Білл - як би це краще сказати - класний. Він був високий на зріст і мав довге волосся, зв'язане на потилиці у хвостик. У вусі мав сережку, з якої звисало щось схоже на ікло. Його одяг не здався б недоречним на будь-якому рок-концерті, хоч Гаррі помітив, що черевики в нього були виготовлені не зі звичайної, а з драконячої шкіри.

Не встиг ніхто промовити й слова, як щось легенько ляснуло, і біля Джорджа прямо з повітря виник містер Візлі. Гаррі ще не бачив його таким сердитим.

- Фреде, це було не смішно! - закричав він. - Що ти дав тому хлопцеві-маґлу?

- Нічого я йому не давав, - відповів Фред, капосно вишкірившись. - Само з рук випало... він сам винен, що зжер, я ж йому нічого не пропонував.

- Не випало! Ти впустив навмисне! - заревів містер Візлі. - Ти знав, що він з'їсть, знав, що він на дієті...

- Дуже виріс у нього язик? - нетерпляче спитав Джордж.

- На півтора метра, поки батьки дозволили мені його зменшити!

Гаррі й брати Візлі знову зареготали.

- Це не смішно! - закричав містер Візлі. - Така поведінка завдає серйозної шкоди взаєминам між чарівниками й маґлами! Я все життя боровся з поганим ставленням до маґлів, а мої власні сини...

- Ми це йому дали не тому, що він маґл! - обурився Фред.

- А тому, що він велика паскудна свиня, - додав Джордж. - Правда, Гаррі?

- Так, містере Візлі, - чесно зізнався Гаррі.

- Не в цьому суть! - лютував містер Візлі. - Ось я ще матері розповім...

- Що саме? - пролунав раптом голос.

До кухні увійшла місіс Візлі. То була низенька й пухкенька жіночка з дуже добрим обличчям, хоч у ту мить її очі підозріло звузилися.

- О, любий Гаррі, здоров був! - помітила вона його і всміхнулася. Тоді знову зиркнула на чоловіка. - То що ти маєш розповісти, Артуре?

Містер Візлі завагався. Гаррі бачив, що, хоч він і сердився на Фреда й Джорджа, однак розповідати місіс Візлі про те, що сталося, не збирався. Запанувала тиша, й містер Візлі розгублено глянув на дружину. І тут у дверях за спиною місіс Візлі з'явилися дві дівчини. Одна, з густим капітановим волоссям і величенькими передніми зубами, була приятелька Гаррі й Рона - Герміона Ґрейнджер. Друга, низенька й руда - молодша Ронова сестра Джіні. Вони обидві всміхнулися Гаррі, який також відповів їм усмішкою. Джіні відразу зашарілася. Гаррі був їй небайдужий ще відтоді, як уперше завітав до них у «Барліг».

- Що ти маєш розповісти, Артуре? - грізним тоном перепитала місіс Візлі.

- Нічого особливого, Молі, - промимрив містер Візлі, - просто Фред і Джордж... але я вже з ними поговорив...

- Що вони вичворили тепер? - занепокоїлася місіс Візлі. - Якщо це якось пов'язане з «Відьмацькими витівками Візлів»...