Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

Вона нічого не дізналася. Андрій перевів подих і розпрямив плечі.

– Послухайте, давайте поговоримо у тіні. – Від його погляду не сховалося, що її щоки та плечі порозовішали.

– Чому?

– Вам не можна довго перебувати на сонці. – І він не хоче, щоб інші чоловіки розглядали її.

– І незабаром ви запропонуєте розтерти мені спину лосьйоном?

Кров закипіла в його жилах. Бажання робити це було нестерпним.

– Можливо… пізніше.

Міла кинула на нього швидкий погляд і пройшла до бару, де був затінок. Усі табурети виявилися зайнятими, і вона зупинилася на проході.

– Отже, ви хочете дізнатися, які я маю ідеї, чи не хочете?

Андрій дивився на неї, але сенс її слів не доходив до нього. Він потопав у її зелених очах. Оксамитова шкіра притягувала доторкнутися до неї. Він напружився. Він хоче її!

Група відпочиваючих з рушниками, сумками та напоями в руках раптово рушила у їхньому напрямку, заповнюючи весь простір на шляху до басейну.

Треба ж було їй вибрати головний прохід! Їх заштовхають. Андрій схопив Мілу, і, притиснувши до стіни, затулив своїм тілом.

Її наче полум'ям обпалило, але вона не була впевнена, що їй сподобалося це відчуття.

– Відпустіть мене. – Вона звільнилася з його обіймів і вперла руки в боки.

Тільки робота здатна була відвернути її від думок про Андрія Когана, і ось він знову поряд з нею.

– Вибачте. – Він глибоко, переривчасто зітхнув і відступив на крок, дивлячись їй у вічі.

У його погляді була така ніжність!.. У Міли забилося серце. Вона розуміла, що не зможе встояти перед ним.

Щоб заспокоїтись, Міла зробила глибокий вдих. Їй слід було передбачити, що Андрій не залишиться осторонь, коли дізнається, що вона опікуватиметься його персоналом.

– Нічого. – Вона відсторонилася від сильного, м'язистого тіла і кінчиками пальців потерла пачку паперів, яку тримала в руці. – Я не хотіла вам говорити, поки не закінчу. Ми могли б раціоналізувати деякі сфери вашого бізнесу, прагнучи мінімізувати витрати робочого часу ваших службовців, що могло б призвести до збільшення прибутку у порівнянні із сумарними витратами. Щоправда, я не маю ноутбука, але на папері я теж можу робити свої розрахунки. Дякувати Карпу, він мені дав цілу пачку паперу і олівці.

– Невже? Раціоналізація витрат часу? Звучить цікаво. – Він проникливо і оцінювально глянув на неї. – А до чого тут Діна?

– Я подумала, що обговорю з нею деякі деталі. Карп сказав, що вона, ніби, ваша права рука...

Розмова з Діною здавалася Мілі чудовою нагодою, щоб зібрати потрібну для обчислень інформацію, не трапляючись Андрію на очі. Остання причина була головною.

Міла знайшла собі заняття і могла реально допомогти Андрію. Чим швидше вона поверне йому борг, тим краще почуватиметься.

– Чому ж не порадитись зі мною? Адже я головний. – Андрій говорив спокійним м'яким тоном, і наголос, який він зробив на останньому слові, давало зрозуміти, що він здивований її рішенням поговорити з Діною, а не з ним.

Міла нахмурилася. Вона нізащо не зізнається, що говорити з ним вона чомусь боїться. – Ви сказали, щоб я вас не турбувала.

– Я передумав, – незворушно дивлячись на неї, промовив він лякаюче спокійним голосом.

– Але ви так зайняті. – Міла нервово облизнула губи. Чому він передумав зараз? Вранці він наполягав, щоб вона трималася подалі від нього... – Мені не хотілося відривати вас від роботи.

Він засунув руки в кишені.

– Не треба заважати Діні. Вона робить дуже важливі аналізи та розрахунки, тому не чіпайте її.

– Я збиралася обговорити все, коли у неї буде перерва. – Вона підняла підборіддя і сердито подивилася йому в очі. А ще говорять про начальника-захисника! Чому він не дозволив їй засмагати і змусив одягнутися?

– Обговоріть усе зі мною. – Він ані на мить не відводив від неї темних очей. – За обідом. Я зустріну вас за годину.

– Але Діна… – Її цікавило, як Діна оцінює компанію та її ефективність. Його думка була Мілі нецікава. Вона не хоче більше проводити час із ним.

– Забудьте про Діну. – Його погляд вимагав, щоб вона підкорилася. – Вона зайнята. Дайте їй спокій, добре?

Міла змахнула паперами.

– Як знаєте. – Вона знизала плечима. – Зустрінемось за годину.

Вона дивилася, як Андрій повернувся і не поспішаючи пішов геть.

Міла струснула головою. Вона не мала жодного бажання обговорювати серйозні речі з ним.

Можливо, вона ще може відмовитись від зустрічі з ним. По-перше, навіщо їй працювати, коли вона може ніжитися на сонечку віч-на-віч зі своїми думками, думати про Ростислава, про весілля і про те, що вона накоїла? Набагато краще провести час, розмірковуючи про свою провину, ніж витрачати його на Андрія.

Міла потерла лоба. Треба щось придумати. Їй вже доводилося виплутуватися з неприємних ситуацій, чому б не спробувати зробити те саме й зараз? До того ж, йому її ідея байдужа.

– Слухайте, Міла, – Андрій обернувся, – схоже, у вас виникла чудова думка, і дехто в нашій компанії буде вдячний за допомогу. – Він пішов.

Міла тупнула ногою. Прокляття! Як їй тепер викручуватись з цієї ситуації?