Читати книгу - "Капкан (на) демона, Katerina Школіна "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- От же ж... паскуда!!! - Азалія рвонулась у бік Ділана з наміром провчити. Гнів застилав їй очі.
- Стій! - гримнув на неї атлант. - Я тобі наказую, клятий демон!!!
Азалія не послухалася його, але добратись до об'єкту ненависті їй не судилося.
Враз їй начебто щось перекрило дихання, міцно стиснувши шию. Вона ухопилася за примарного душителя і під її пальцями став проявлятися металевий нашийник, що стискав горло. Дихати було нічим. У її очах застиг страх. Гнів був відсторонений напливом дикої паніки.
Нашийник все щільніше стискав горло. Вона не могла нічого промовити, тільки хрипіла, захлинаючись у власній агонії.
Впала на коліна і опинилася в ногах мучителя, в безрезультатних спробах звільнитись чи хоча б вдихнути. Коли перед очима уже цвіли чорні плями і здавалося, що це кінець, вона почула тихе:
- Відміняю наказ.
Ледь ця фраза зірвалась з вуст Ділана, одразу ж тиск на її шию припинився. Азалія почала судорожно кашляти, намагаючись побільше вдихнути. Зараз вона ніби напитувалась киснем з повітря.
- Ось мій останній доказ, - хрипко і тихо мовив Ділан. Азалія не дивилася на нього, а тому не могла бачити, що в його очах промайнула вина. Та й це навряд би щось змінило.
Затравленим поглядом піратка поглянула на атланта. Він же, побачивши в її очах страх, хрипло розсміявся. Зараз його погляд виражав лише байдужість.
- Я думаю ти зрозуміла: хто в нашій парі головний. - він вказав пальцем на Азалію. - Ти - раб. - потім він вказав на себе. - Я твій господар. Тож наступного разу, коли вирішиш порушити те, що я повелю, подумай, що до наступного наказу ти можеш просто не дожити… - він театрально розвів руками, облокотився в кріслі і знову розсміявся.
Але піратці було добре видно, що його веселий сміх не відображається в жорстоких очах.
Бездушна скотина... Покидьок... Щоб тебе загризли ситі піраньї. Гризли з присмаком. Довго. Змушуючи захлинутись в агонії болю...
Азалія проклинала його усіма морськими жахами, які знала.
Якого дідька, я тоді врятувала цього мудачиллу!!! Якби можна було повернутися у минуле, то я б його залишила в щупальцях того здоровила і, співаючи, покинула б те жахливе місце...
- Чим же я заслужила твою ненависть? - тихо прохрипіла капітан. Трохи заспокоївшись.
Після такої жорстокої демонстрації сили їй ще декілька днів буде важко говорити. Азалія не могла знати чому він ненавидить її. Бо ці знання, мабуть, зникли разом з її пам'яттю.
- Зраду не прощають. - він на мить відволікся. - Забув, що ти не пам'ятаєш. Хоча… Може, колись згадаєш. Ще запитання є?
Азалія варилась в котлі власних емоцій, але мовчала.
Тільки зараз капітан зрозуміла, що усе його мовчання, уся байдужість на кораблі, була не від страху, і не тому, що він "підводний" і відрізняється від людей. Усе це було ненавистю...
- Чого ж ти хочеш від мене? - врешті решт прохрипіла капітан.
Ділан зітхнув і поринув у спогади. Через мить він струснув головою і з їдкою усмішкою відповів:
- Я не планував повертатись на Батьківщину. Хотів залишитися в гостях у привітної мадам. Але ти дуже вчасно мені трапилася. В мене з'явилася можливість перевірити власну теорію. На біду для тебе і на щастя для мене вона підтвердилася. Ти - це ти. Мої плани змінились. Тож все, що тобі треба знати, що ми прямуємо в моє царство. До воріт Атлантиди.
- Де ж я тобі їх знайду? Ті ворота... - з болем в горлі, хрипко буркнула собі під носа Азалія.
- В бермудському трикутнику, - байдуже відповів атлант.
А капітан молилася, щоб це їй приснилося чи почулося. Бо трикутник - це для моряків місце пострашніше, аніж зустріч з Кракеном. Бо там таких див, мабуть, повно. Чому “мабуть”? Бо жодне судно і жоден член екіпажу звідти не поверталися. Ані живими, ані в будь-якому іншому стані.
Ділан спіймав її в свої сіті. Та щось підказувало Азалії, що це вже не перший капкан, в який вона втрапила...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капкан (на) демона, Katerina Школіна », після закриття браузера.