Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

- Треба не втрачати розум, - сказала Мілана сама собі, - щось з цим оленем пов’язано. Я майже впевнена в цьому. – вона помовчала, - якщо немає виходу тут, він має бути десь в іншому місці. Ми що в інший світ потрапили? Портал? Тунель? Не важливо, треба шукати по іншому.

Дівчина деякий час роздивлялась все навколо, та почала знову крутитись. Вона побачила те, що раніше не кинулось їй в очі.  Доволі далеко, над іншими деревами здіймалась широка крона. Це була не сосна, а щось значно більше. Можливо, велетень-дуб? Як то кажуть, він був «на голову вище» всіх інших дерев навколо. Дівчина деякий час розглядала його, намагаючись зрозуміти як далеко він знаходиться. Можливо декілька кілометрів, можливо декілька десятків кілометрів.

В цей момент, як Мілана розглядала дерево, щось блимнуло. Наче там, на тому дубі хтось сидів та тримав дзеркальце. Сонце потрапило на нього та відповіло сонячним зайчиком. Чи можливо, це були окуляри. Серце одразу завмерло. «Там хтось є!» - подумала Мілана  та так різко смикнулась, що ледь втрималась на гілці. Вона відчула, як спита стала мокра від страху.

- Ми підемо до того дерева, - голосно сказала дівчина, - чуєш, ліс? Хочеш грати зі мною? – вона практично кричала, - пограємо! Але якщо я переможу – ти відпустиш нас, домовились?

Мілана знову оглянула все навколо та в останній раз кинула погляд на нову ціль. Зробила крок та зникла всередині крони своєї сосни.