Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута 📚 - Українською

Читати книгу - "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Есміна. Таємниця крижаної королеви" автора Юлія Богута. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ №13. Хочу тебе роздягнути

Замерзлі ноги повільно ступали вздовж відділку. Давався взнаки добрячий недосип та голод, від якого трохи нудило і темніло в очах. Хотілося спати, їсти та трішечки здохнути дорогою до свого кабінету. Але, на жаль, замінити мене не було ким, тому доводилось знову і знову здійматись вище. Поки Лоріан зник, аби дати копняка під зад Джері, я повзла до себе, щоб зайнятись роботою та трохи перекусити. В якийсь момент в очах стемніло ще дужче і я ледь встигла схопитися за поручень, аби не впасти.

— Все нормально? — почувся занепокоєний голос, перш ніж я відчула, як чиїсь міцні руки підхопили мене ззаду. — Я ж казав, що тобі треба відпочити. Хочеш на той світ потрапити?

— Не хочу, — буркнула й переступила останню сходинку, пригадуючи наболіле. — На тому світі немає нічого цікавого. Ті ж люди, ті ж нелюди й ті ж проблеми. Тільки комуналки немає, за яку треба платити. Хоча мені здається, що наші служби й на той світ платіжку доставлять. І начхати їм, що давно немає ні того будинку, ні людини, ні їхньої совісті...

— Невже так подорожчали послуги? — здивовано запитав  Семюель, притримуючи мою спину долонею. В іншій його руці вистигав стаканчик з кавою, який я лишень помітила. Шкода, що не можна було його легально вкрасти. На перший поверх вертатись аж ніяк не хотілося. — Есміно...?

— Що...? — задивилася на мої улюблені калорії щастя та натяк на бадьорість. Після ще одного незграбного  кроку, до мене нарешті дійшло, що він щось запитував. — А, так...подорожчали — не те слово. Я останній місяць майже не бувала вдома, а рахунок такий, ніби я квартиру готувала до спалення відьом на батареях, до самовбивства від газу на кухні та потоплення сусідів знизу. Не уявляю, як вони нараховують, так...

— Ніколи не задумувався про це... — в коридорі  на декілька довгих секунд повисла тиша.  Чоловік поклав пальці на моє плече, від чого по шкірі пробіглась хвиля холоду. Ненавиділа, коли мене торкались чужі люди. —  Не хочеш піти додому? Ти маєш такий вигляд, ніби зараз звалишся на підлогу.

— Не звалюсь... — буркнула знову, відсторонилась й стала відчиняти кабінет. Але на мій подив, замок заїло й мені довелося смикати за ручку, аби ключ провернувся у пазі. — Хіба що на цей проклятий замок, щоб він нарешті ожив...!

— Есміно, тобі треба відпочивати. Справи не втечуть... Ті люди вже мертві.

— Цей замок теж мертвий, схоже... — гаркнула і смикнула на себе ще  дужче двері. — Ніякого тобі людського розуміння...!

Підступна ручка відвалилась, а я по інерції втулилася зі всієї сили в Семюеля, який зовсім не очікував такої підстави. Гаряча кава моментально обпекла мені спину, змушуючи рефлекторно відштовхнулась від джерела болю. Позаду почулося як стаканчик покотився до стіни. Я з жахом відчувала, як по светрі розливається тепло, а по шкірі біжить мороз від очікування катастрофи.

— Ти ціла...? — занепокоєно спитав містер Санктус, повертаючи мене до себе лицем. Здавалося, ніби він навіть не відчував, як гарячий напій розливався на його грудях. — Ходімо, Есміно...

— Куди...? — зависла, оглядаючи того, хто навіть не вилаявся через опік. Білосніжна сорочка була заплямована пахучим напоєм. По штанах розтікалася величезна ляпка. Було жахливо навіть дивитись на це. — Мені дуже шкода, містере Санктусе...я дійсно не хотіла облити...

— Якщо не хотіла, то іди за мною. І годі вже перепрошувати...

Керівник роздратовано повів плечима, перш ніж взяти мене за руку та потягнути вздовж коридору. Холодні стіни швидко заміняли одна одну, аж доки не закінчилися прямо в кабінеті містера Санктуса. Як тільки ми переступили поріг, він підійшов до свого столу, поклав у ящик якісь папірці та під мій здивований погляд зачинив двері за нами. Декілька хвилин я шоковано оглядала, як він щось шукав, не в змозі вимовити й слова. Зате потім, коли він дістав з шафи чистий костюм й поставив на стілець, змогла полегшено видихнути.

— Ти мало не довів мене до серцевого приступу, — видала нервовий смішок, потираючи чоло. — Я вже злякалася, що ти мене тут вирішив впокоїти.

— Гірше. Я хочу, щоб ти нарешті скинула з себе светр, — байдуже промовив він, ніби кожен день говорив таке своїм підлеглим.

— Що...?

— Що? — повернувся він до мене лицем, тримаючи в руках запасну чорну сорочку. — Твої речі залишились в кабінеті, він зачинений, на вулиці холодно. Ти що зібралась в мокрому ходити до вечора?

— А ти...? — все ще насторожено розпитувала, відчуваючи підставу нутром. — Тобі є що вдягнути?

— Я майже живу у відділку. Повір мені, Есміно, тут мого одягу більше ніж вдома. Так що бери й вдягай. А я поки що постережу двері, щоб ніякий бовдур не вривався, — чоловік взяв у руку ще одну  сорочку та пішов на вихід. — Вийдеш, як закінчиш...

Прохолодне повітря вривалося в легені. Я дивилася вслід містеру Санктусу і боялася навіть повторити подумки ті дурні думки, які лізли у мою дурну голову. Це ж треба було додуматись до такого! Ото запрацювалась! Дорослий чоловік вирішив вчинити, як справжній джентльмен, а я — недобитий зомбі, подумала, що він хоче мене роздягнути...

— Ні, Есміно! Тобі однозначно треба відпочити. Закриваєш цю справу і береш три дні вихідних, — буркотіла собі під ніс, скидаючи з себе мокрий одяг. По шкірі пронісся холод, змушуючи швидше рухатись. — Спиш, їсиш подвійні порції та обіймаєш Лоріана. Аж доки перестане ввижатись всіляка нісенітниця.

Доки я намагалася застібнути на грудях сорочку, яка на мені висіла ніби пальто, з коридору почулись голоси. Спочатку я навіть не зрозуміла чиї вони, аж доки не стало занадто пізно і шляхи для відступу були всі закриті.

— Сем, просто поговори вже нарешті про це, — чувся голос Лоріана, змушуючи мене мружитись від всієї двозначності ситуації. — Вона вже піднімається сюди.

— Як "сюди"...? — здивовано запитав він, а я мало не вдарила себе по голові. — Алієн у відділку...?

— Ось так, друже... Вона з міс Салі говорила тільки-но. Зараз йтиме.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 24 25 26 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"