Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Очільник поліції відчував явне полегшення, отримавши привід розрядити напруження.

— Так. Судячи з того, що розповів мені головний інспектор, здається, що цього разу ви шукаєте справжнього покидька. Я роздобув необхідну інформацію і зізнаюсь тобі, що наразі мені дуже важко розлучатися з кимось на кшталт Джейсона Булла. — На його обличчі промайнув попереджувальний вираз. — Дюпре, я допоміг би тобі, навіть якби інспектор не зателефонував мені, але, якщо ти вже зробив цей крок, я сподіваюсь, що, коли ваші пошуки закінчаться, ти додаси до свого звіту докладне пояснення і підкреслиш важливість співпраці з нашим відділком, що посприяла завершенню розслідування.

Дюпре вкрай серйозно подивився на нього.

— Можеш розраховувати на мене.

Форнере усівся за стіл і зняв слухавку.

— Ну-ну, знаю я вас, вашингтонських агентів. Ваш принцип — «зникне з очей, зійде з думки», — пробурмотів він із ледь помітною усмішкою.

На порозі кабінету з’явилися двоє чоловіків. Жодному з них не було більше тридцяти років; один був білий, а другий — афроамериканець. Спортивні, м’язисті, вони були одягнені в обтислі джинси й чорні футболки, взуті в модні кросівки. Обоє носили пістолети за поясом. Якби не бронежилети й логотип новоорлеанської поліції, Амая прийняла би їх за голлівудських акторів із популярного детективного серіалу.

— Проходьте, хлопці, — звернувся до них Форнере. — Дозвольте відрекомендувати вам агента Дюпре та його групу. Співробітники ФБР, про яких я вам нещодавно розповідав. Найближчими днями ви працюватимете разом. Агенте Дюпре, агенти... Представляю вам двох моїх найкращих штурмовиків. Детективи Білл Шарбу і Джейсон Булл. Працюють в Управлінні з розслідування злочинів проти громадян. Ця парочка спіймала більше злочинців, ніж весь наш відділок. Вони знають усі вулиці й провулки. Знайомі з усіма наркодилерами та їхніми клієнтами, повіями й сутенерами і, звичайно, з усіма інформаторами. Якби я мав сина, то довірив би їм його життя, а якби я мав дочку, то тримав би її подалі від цих двох красунчиків, — з усмішкою зазначив він.

— Штурмовики? — здивувалась Амая, простягаючи їм руку. Білл Шарбу, усміхаючись, потиснув її.

— У Новому Орлеані так називають пари детективів, які діють у нетрях і неблагополучних районах. «Штурмовик» передбачає постійну готовність вступити в бій. У нашому телефоні зібрані номери всіх суддів штату — в разі потреби ми натискаємо на клавішу швидкого набору й негайно отримуємо відповідні накази. Ми ніколи не носимо поліцейську форму й ніколи не знімаємо бронежилети; у тих місцях, де ми працюємо, наявність бронежилета визначає різницю між поверненням і неповерненням додому.

Амая вигнула брову, скептично поставившись до демонстративних виявів мужності. Вона по-змовницьки глянула на Джонсона, який усміхнувся, вибачився і вийшов із кабінету, щоб відповісти на телефонний дзвінок.

— Шеф розказав нам, що ви плануєте пересуватися містом після урагану, — напрямець сказав Булл, який став поряд із Дюпре.

— Це правда, — підтвердив агент, не дивлячись йому у вічі.

— Ми будемо раді співпрацювати з вами, — пояснив Шарбу. — Але це місто як таке є проблемним, тож неважко передбачити, що після урагану ситуація ускладниться. Ми виконуватимемо всі ваші накази, що стосуються розслідування, будемо вашими провідниками й захищатимемо ваші дупи, проте керуватимемо операцією на вулиці. Ми увійдемо першими. Ми вирішимо, коли це станеться. Ми вирішимо, чи увійдемо взагалі. Вулиця наша, — підсумував він.

Амая глипнула на Дюпре з сумішшю веселощів і недовіри. Дюпре теж розвернувся до Джейсона Булла. Вкрай спокійний, детектив обмінявся з Дюпре поглядом, де читалося недвозначне послання: «Все під контролем».

Джонсон повернувся і повідомив:

— З Тампи дзвонили Емерсон і Такер. Їм вдалося розпочати роботу в штаб-квартирі, але виникли проблеми: зламалися вебсервери, більшість записів у паперовому реєстрі знищені або дуже пошкоджені, і до того ж вони мають вагомі сумніви щодо оновлення інформації; роблять усе, що в їхніх силах. Зараз вони намагаються роздобути гелікоптер і дістатися районів, відрізаних від зв’язку. Поки що немає підтвердженої інформації про загибель цілих родин. На відміну від них, наші хлопці досягли неабияких успіхів, — мовив він, показавши екран свого портативного комп’ютера. — Складено доволі точний список сімей з необхідними характеристиками, хоча вони досі опрацьовують ще один перепис населення — як пояснив нам агент сьогодні вранці, ці відомості не занесені до офіційного реєстру. Список вийшов довшим, ніж я очікував, і всі ці сім’ї розсіяні по місту.

Детектив Білл Шарбу підійшов до Джонсона й глянув на екран.

— Так, наш штат славиться значною кількістю великих родин. Батьківський дім перетворюється на місце, куди члени сім’ї постійно навідуються на різних етапах свого життя залежно від роботи й особистих обставин. Інколи хтось виїжджає, а потім вертаються троє, бо він одружився і має дитину. Здебільшого такі люди не зволять повторно внести свої дані до реєстру. Та цей список навряд чи стане вам у пригоді, — зауважив він, тицьнувши пальцем в екран. — Якщо ви сподіваєтесь знайти сім’ю, яка перебуватиме тут під час проходження урагану, забудьте про елітні райони: тамтешні мешканці вже забралися звідти; нікого немає, крім працівників охоронних компаній. Якщо ваш вбивця шукає родину, що залишиться в місті, він не піде до Французького кварталу чи Гарден-Дистрикту, а діятиме в скромнішому районі.

Амая кивнула, подумавши, що версії Білла й Булла, можливо, посприяють успіху розслідування.

— Чи не могли би ви показати нам зони, де, на вашу думку, залишиться більше людей?

— Авжеж, — відказав Білл Шарбу. Ступивши кілька кроків уперед, він став поряд із мапою міста.

— Ураган не вперше вдаряє по Новому Орлеану, ми вже переживали це лихо. Попри те що цього разу оголошено загальну евакуацію, ми знаємо, що деякі люди нікуди не поїдуть, а сидітимуть тут, ризикуючи власним життям. Ось хто залишиться: надто бідні, — мовив він, показуючи на мапу, — надто старі, позбавлені будь-якої допомоги родичів; інваліди; громадяни без власної автівки (а таких у Новому Орлеані багато) й добре знайомі нам злочинці, які займуться мародерством, щойно ураган пронесеться далі. Відтоді як очільник міста наказав здійснити евакуацію, чимало крадіїв готуються нагріти руки. Коли ми з вами діятимемо разом, ви ні на мить не зніматимете бронежилет... Боже милий! А це що таке? «Кевлар»? «Спектра»? — скрикнув він, дивлячись на жилет, що звисав з наплічника Амаї, який вона поклала біля дверей кабінету. — Ви одягнете жилет четвертого типу — такий, як наш. «Спектра» й «Араміда», у п’ятнадцять разів міцніший за