Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

Віктор не зрозумів. Підняв брову, скривив губи в мовчазному питанні.

Вона нервово посміхнулась.

– Забудьте. Це з фільму.

Їй все-таки вдалося випровадити гостя до порогу. Самопочуття не покращилось, але одне Віта знала точно: її порадував той факт, що бідолаха Тін не має стосунку до Віктора Глода.

– Ти дуже незвичайна, Аліно.

«Мене звуть не так», – та хіба це мало значення?

– Не йди за мною. У вас ліфт не працює.

– Третій рік, – вирвалось у Віти. – Ні, я не піду. Впевнена, ви й самі не заблукаєте.

– Третій рік?! Чому не лагодять?

– Та лагодять… Але він майже відразу знову ламається.

– Більше не буде, – впевнено заявив Віктор, доводячи: сподіватись на крапку в цій історії поки рано.

– Обережніше, на другому поверсі лампочка перегоріла і сходинка надбита. – Віта відчинила двері. – Щасливо доїха… кх… кхе…

Густий аромат парфумів ледь не збив її з ніг. Вона закашлялася, схопилась за стіну. Крізь волосся, що впало на очі, побачила пишне біле хутро, золотисту шевелюру, яскраво-червону помаду і довгі нігті зі стразами.

– Шльондра! – пискнув високий жіночий голос. – На, вдавись! – Тонка рука жбурнула жменю зім’ятих папірців. – І залиш його в спокої, а то пошкодуєш, що на світ народилася!

– Елло, йди геть!

За Віктором зачинилися двері. Через кілька хвилин парфуми розвіялись, дихати стало легше. Віта витерла сльози, що виступили від кашлю, і повернулася, щоб піти з передпокою.

Під ногами зашаруділо.

– Господи, а це що? – сплеснула руками мама і короткозоро примружилась, розглядаючи підлогу. – Гроші?!

– Угу.

Віта взяла віник і згребла зеленуваті папірці в купу. Подумала, що краще б невідома Елла кинула в неї скотчем або ізоляційною стрічкою – користі було б більше. Вікно на кухні ледве тримається, його потрібно добре закріпити.

Ну що за біда? Тільки-тільки красиво попрощалися з доброзичливцем, і на тобі – доведеться знову зустрітись. Чи загадкова Елла завтра второпає, що накоїла, і сама забіжить за грошима?

«Почекаю добу», – спало на думку малодушне рішення.

Раптом дійсно все налагодиться без лишніх зусиль?

– Сергійку, подивися, це справжні долари! – Мама понесла показувати проблемні папірці батькові. – Як у кіно! Віто, сонечку, не переживай. Я записала номер цього дивного Віктора. Ти відпочивай, я сама їх віддам. Не потрібно тобі з ним зустрічатися. Незрозумілий він якийсь… Краще напиши Івановому Васі, він часто про тебе питає. Хороший хлопець, і рідня у нього пристойна. В поліції служить, лейтенанта недавно дали…

– На добраніч, мамо.

Не варто було нагадувати, хто саме запросив Віктора до їхнього будинку. Мама ж хотіла як краще… Щастя своїй дитині бажала. Клюнула на гарні слова і фальшиву турботу. Зате тепер побачила, що до чого, і боротися за «зятя» різко передумала.

– Спати… – Віта залізла в ліжко, наостанок виглянула у вікно.

Здригнулася, побачивши на підвіконні ворону. Як і в перший раз, відгородилася від неї фіранкою.

– Кар-р-р! – почула, занурюючись у дрімоту.

А уві сні така ж птаха говорила: «Безнадійна дур-р-репа».