Читати книгу - "Ловець невинних душ, Донато Каррізі"

14:00

— Не думаю, що це слушна думка, — сказав де Мікеліс.

По телефону він міг бути досить прямим.

Сандра вже мало не шкодувала, що втягнула в це його. У Римі через дощ були затори, і таксі, яке вона впіймала на вокзалі, їхало дуже повільно. Інспектор хотів їй допомогти, але не розумів, чому Сандра намислила поїхати туди сама.

— Ти певна, що вчиняєш правильно?

У неї була валіза на коліщатках, де крім особистих речей були фото, зняті на «лейку», чоловіків записник, а також рація, знайдена в його сумці.

— Давід мав небезпечну роботу. Ми погодилися, що він мені не казатиме, куди їде.

Чоловік запевняв: хоче вберегти її від того, що називав неспокоєм дружини солдата.

— То чому він надурив мене в повідомленні з голосової пошти? Що його змусило сказати, ніби він в Осло? Я розмірковувала над цим і дійшла висновку, що я пропаща ідіотка. Він нічого не приховував, просто хотів мене від чогось захистити.

— Твоя правда. Мабуть, він щось потаїв і не хотів, щоб ти постраждала. А тепер ти сама наражаєшся на небезпеку.

— Та ні. Давід знав, що ризикує, і в разі чого хотів би, щоб я провела розслідування. Тому залишив мені «сліди», за якими я повинна йти.

— Ти маєш на увазі фото, зняті цим старим апаратом?

— До речі, можливо, ти знаєш, з якої картини ця дитина, що хоче втекти?

— З твого опису мені геть нічого не зрозуміло. Я мушу побачити фото.

— Я надіслала тобі його імейлом.

— Але ти знаєш, як я із цими комп’ютерами… Попрошу кого-небудь із хлопців, щоб відкрили. І тебе повідомлю якнайшвидше.

Сандра знала, що може покластись на колегу. Де Мікелісові знадобилось п’ять місяців, щоб сказати, як йому прикро через смерть Давіда, але він був чудовий товариш.

— Інспекторе…

— Що?

— Скільки років ти одружений?

Де Мікеліс розсміявся.

— Двадцять п’ять. Чому ти питаєш?

Сандра розмірковувала над тим, що сказав їй Шалбер.

— Я знаю, це особиста справа. Але чи коли-небудь ти мав сумніви щодо вірності своєї дружини?

— Якось по обіді Барбара сказала, що йде на зустріч із приятелькою. Я зрозумів, що вона бреше. Тобі відоме це шосте почуття, яке є в кожного поліціянта?

— Так, я знаю, що ти маєш на увазі. — Сандра не була певна, чи хоче почути цю історію. — Але ти не мусиш розповідати мені про свої приватні справи.

Однак де Мікеліс, не звертаючи уваги на її слова, повів далі:

— Я вирішив за нею стежити як звичайний поліціянт. А вона нічого не зауважила. Утім, певної миті я замислився над тим, що роблю. І пішов. Якщо хочеш, можеш назвати це страхом. Насправді мене не цікавило, чи вона мене надурила. Якби я дізнався, що вона дійсно пішла до приятельки, то почувався б, наче сам зрадив. Бо якщо я мав право на вірну дружину, то Барбара теж заслуговувала на чоловіка, який би їй довіряв.

Сандра зрозуміла, що її старший колега поділився з нею тим, у чому, певно, не зізнався б нікому іншому. Тож наважилась розказати йому решту:

— Де Мікелісе, мушу тебе попросити про чергову послугу.

— Яку саме? — удав роздратування інспектор.

— Учора ввечері мені зателефонував якийсь Шалбер з Інтерполу. Він вважає, що Давід був причетний до чогось підозрілого. У мене склалося враження, що це якийсь інтриган.

— Розумію. Я ним поцікавлюся. Це все?

— Так, дякую, — відповіла Сандра полегшено.

Але де Мікеліс іще не закінчив.

— Вибач мені цікавість, але куди ти зараз їдеш?

«Туди, де все закінчилося», — хотіла сказати Сандра.

— До тієї будівлі, з якої Давід упав.

Це вона хотіла оселитися разом. А Давід схвалив такий задум. Принаймні їй так здавалося. Вони були знайомі лише кілька місяців, і Сандра не була певна, чи вміє читати думки чоловіка, у якого закохалася. Реакції Давіда ніколи не були однозначні. Коли вони не мали згоди в чомусь, саме вона підводила голос і сердилась. Він був нерішучий і згодливий, а передусім — розсіяний. Сандра не могла позбутися думки, що вдавана Давідова байдужість була стратегією: він дозволяв їй виговоритися, а потім своєю поведінкою переконував, що немає ніяких причин так дратуватися.

Найкращим підтвердженням цієї теорії було те, що сталося за місяць після його переїзду до неї.

Увесь тиждень Давід поводився дивно і був мовчазний. Сандра мала враження, що він її уникає, навіть коли вони залишались удома наодинці. Навіть коли не працював, він завжди мав якусь роботу. Зачинявся в кабінеті, ремонтував розетку або прочищав забитий умивальник. Сандра відчувала, що коїться щось погане, але боялася спитати. Говорила собі, що повинна дати йому час, що Давід не тільки не звик до місця, яке міг називати своїм домом, — йому ще й бракує досвіду спільного життя. Однак разом із побоюванням, що вона може його втратити, у ній наростало роздратування. Вона була ладна вибухнути.

Це сталося вночі. Сандра спала, коли раптом відчула, що Давід намагається її розбудити. Усвідомивши, що зараз лише третя ночі, заспана Сандра спитала, якого дідька він від неї хоче. Давід запалив світло й сів на ліжку. Блимав очима по кімнаті й водночас шукав слів, прагнучи сказати їй те, що від певного часу його мулило. Що вони не можуть так жити, що він почувається незручно й ця ситуація його бентежить.

Сандра намагалася зрозуміти сенс його слів, але їй спадало на думку єдине пояснення: цей негідник хоче мене позбутися. Вражена і здивована, що він не міг зачекати та вранці скинути із серця свій тягар, вона заходилася несамовито його ображати. Шпурляла все, що траплялося під руку, серед іншого й дистанційний пульт. Той упав, і від удару ввімкнувся телевізор. О тій годині транслювали старі чорно-білі фільми. Якраз ішов «Циліндр» із Фредом Астером і Джинджер Роджерс, що співали дуетом.

Прекрасна мелодія в поєднанні з істерією Сандри створила сюрреалістичну сцену.

Ситуацію погіршувало мовчання Давіда, який слухав її прокляття, похиливши голову. Вона побачила, що Давід сягає рукою під подушку та виймає коробочку із синього оксамиту, а потім кладе на її бік ліжка, таємниче всміхаючись. Сандра замовкла і втупилася в коробочку, уже добре знаючи, що в ній. Почувалася як ідіотка, здивовано роззявивши рота.

— Я саме хотів тобі сказати, — мовив