Читати книгу - "Азазель"

голився; очі блакитні, вузько посаджені, до кутиків трохи розкосі; шкіра біла, чиста; ніс тонкий, правильний; вуха притулені, невеликі, з короткими мочками. Особлива прикмета — зі щік не сходить рум'янець. Особисті враження: типовий представник розбещеної і розгнузданої золотої молоді з неабиякими задатками бретера. Після викладених вище подій відбув з Картярем до кабінету останнього. Бесіда тривала двадцять дві хвилини. Говорили тихо, з паузами. З-за дверей було майже нічого не чути, але чітко розібрав слово «опіум» і ще щось про вогонь. Вважав за потрібне перенести стеження на фон Дорена, одначе той, очевидно, мене розкрив — вельми спритно відірвався й утік на візнику. Пропоную…»

Ну, далі нецікаво. — Шеф допитливо подивився на Ераста Петровича. — Так що ви там про опіум обговорювали? Не мучте, я згоряю від нетерпіння.

Фандорін коротко виклав зміст бесіди з Іполитом і показав листа. Бриллінг вислухав щонайуважніше, задав декілька уточнюючих запитань і замовк, утупившись у вікно. Пауза тривала довго, з хвилину. Ераст Петрович сидів тихо, боявся завадити процесу мислення, хоча мав і власні міркування.

— Я вами дуже задоволений, Фандорін, — мовив шеф, повернувшись до життя. — Ви продемонстрували блискучу результативність. По-перше, цілком ясно, що Зуров до вбивства непричетний і про рід вашої діяльності не здогадується. Інакше хіба віддав би він вам адресу Амалії? Це звільняє нас од версії три. По-друге, ви сильно просунулися по версії Біжецької. Тепер ми знаємо, де шукати цю даму. Браво. Я мав намір підключити всіх вільних агентів, у тому числі й вас, до версії чотири, котра уявляється мені основною. — Він ткнув пальцем в бік дошки, де в четвертому колі біліли крейдяні літери НО.

— Тобто як? — захвилювався Фандорін. — Але ж дозвольте, шефе…

— Минулої ночі мені вдалося напасти на дуже привабливий слід, який веде на підмосковну дачу, — з очевидним задоволенням повідомив Іван Францович (ось і заляпані чоботи пояснилися). — Там збираються революціонери, до того ж украй небезпечні. Здається, ниточка тягнеться й до Ахтирцева. Будемо працювати. Тут мені всі люди знадобляться. А версія Біжецької, по-моєму, безперспективна. В усякому випадку, це не горить. Пошлемо запит англійцям по дипломатичних каналах, попросимо затримати цю міс Ольсен до з'ясування, та й ділу кінець.

— Ось цього якраз робити ні в якому разі не можна! — закричав Фандорін, та з таким запалом, що Іван Францович навіть сторопів.

— Це чому ж?

— Невже ви не бачите, тут усе одне до одного сходиться! — Ераст Петрович заговорив дуже швидко, боячись, що переб'ють. — Я про нігілістів не знаю, може бути, й важливість розумію, але тут теж важливість, і теж державна! Ви дивіться, Іване Францовичу, що за картина виходить. Біжецька втекла до Лондона — це раз (він і сам не помітив, як перейняв у шефа манеру висловлюватися). Дворецький у неї англієць, і дуже підозрілий, такий приріже — не поморщиться. Це два. Білоокий, що Ахтирцева вбив, із акцентом говорив і теж на англійця схожий — це три. Тепер чотири: леді Естер, звичайно, преблагородна істота, але теж англійка, а спадщина Кокоріна все-таки, що не кажіть, їй дісталася! Адже очевидно, що Біжецька навмисно підводила своїх поклонників, аби вони духовну на англійку склали!

— Стоп, стоп, — поморщився Бриллінг. — Ви до чого, власне, хилите? До шпигунства?

— Але ж це очевидно! — сплеснув руками Ераст Петрович. — Англійські підступи. Самі знаєте, які нині з Англією відносини. Я про леді Естер нічого такого сказати не хочу, вона, мабуть, і знати нічого не знає, але її заклад можуть використати як прикриття, як троянського коня, щоб проникнути в Росію!

— Атож, — іронічно посміхнувся шеф. — Королеві Вікторії й панові Дізраелі мало золота Африки та алмазів Індії, подавай їм суконну фабрику Петруші Кокоріна та три тисячі десятин Миколки Ахтирцева.

Отут-то Фандорін і видав свого основного козиря:

— Не фабрику й не гроші навіть! Ви опис їхнього майна пам'ятаєте? Я теж не відразу звернув увагу! У Кокоріна ж серед інших підприємств суднобудівний завод у Лібаві, а там військові замовлення розміщують — я перевіряв.

— Коли ж ви встигли?

— Поки вас дожидав. Послав запит телеграфом у військово-морське міністерство. Там теж уночі чергують.

— Так, ну-ну. Що далі?

— А те, що в Ахтирцева, окрім десятин, будинків і капіталів є іще нафтова копальня в Баку, від тітоньки лишилась. Я ж читав у газетах, як англійці мріють до каспійської нафти підібратись. А тут будь ласка — найзаконнішим порядком! І головне, як безпрограшно задумано: або завод у Лібаві, або нафта, в будь-якому випадку англійцям що-небудь та дістається! Ви як хочете, Іване Францовичу, — розгарячився Фандорін, — а тільки я цього так не залишу. Всі ваші завдання виконаю, а після служби буду сам копати. І докопаюсь!

Шеф знову втупився у вікно і цього разу мовчав іще довше. Ераст Петрович увесь вимотався від нервів, але характер витримав.

Нарешті Бриллінг зітхнув і заговорив — повільно, із запинкою, щось іще додумуючи на ходу.

— Найімовірніше дурниці. Едгар По, Ежен Сю. Безглузді збіги. Одначе в одному ви маєте рацію — до англійців звертатися не будемо… Через нашу резидентуру в лондонськім посольстві також не можна. Якщо ви помиляєтесь — а ви напевно помиляєтесь — виставимо себе цілковитими дурнями. Якщо ж припустити, що ви маєте рацію, посольство все одно нічого вдіяти не зможе — англійці сховають Біжецьку або набрешуть що-небудь… Та й руки в наших посольських зв'язані — на виду воші занадто… Вирішено! — Іван Францович енергійно змахнув кулаком. — Звичайно, Фандорін, ви знадобилися б мені й тут, але, як кажуть у народі, на милування нема силування. Вашу справу читав, знаю, що володієте не лише французькою та німецькою, а ще й англійською. Бог з вами, паняйте в Лондон до вашої femme fatale[24]. Інструкцій не нав'язую — вірю в вашу інтуїцію. Дам у посольстві одного чоловічка, Пижов прізвище. Служить скромним письмоводителем, як ви, та займається іншими справами. По міністерству закордонних справ значиться губернським секретарем, але по нашій лінії має й інше, більш високе звання. Різнобічних талантів добродій. Прибудете відразу до нього. Вельми розторопний. А втім, переконаний, що з'їздите вхолосту. Але, врешті-решт, и заслужили право на помилку. Подивитесь на Європу, покатаєтесь за казенний рахунок. Хоча ви тепер, здається, при власних коштах? — Шеф подивився скоса на вузол, що безпритульно лежав на стільці, і сторопілий од почутого Ераст Петрович стрепенувся:

— Пробачте, це мій виграш. Дев'ять тисяч шістсот рублів, я порахував. Хотів здати в касу, так зачинено було.

— Ну вас к бісу, — відмахнувся Бриллінг. — Ви сповна розуму? Що касир, по-вашому, в прибутковій книзі напише? Надходження