Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Як Лея і передчувала, з часом відстань між ними стала не лише географічною, а й душевною. Вона боролася щодня — нові обов’язки, нові люди, нова реальність. Її дні були забиті справами, а вечори — втомою. Та попри це, вона щиро намагалась знайти час для нього. Вмикала телефон пізно вночі, залипала в повідомлення, боролась із сном, аби лише дочекатися його дзвінка.
Але тієї самої миті, коли нарешті могла закрити очі на хвилинку, сон накривав її хвилею, безжально та глибоко. Вона засинала, іноді з телефоном у руках, не почувши, як Кай дзвонить. А він... він на тому кінці дроту злився. Його роз’їдала образа, мовляв, вона вже не так старається, вже не так чекає, вже не так потребує.
Його дратувало її мовчання, його розпалювала її відсутність. А Лею мучила вина — адже вона не хотіла втрачати цей зв’язок. Вона все ще його кохала. Просто життя без нього стало надто важким. 

Вони все частіше сварилися. Між Леєю та Каєм накопичувалося дедалі більше непорозумінь. Вона, хоч і не хотіла, почала все рідше приділяти йому час. Щоденні турботи, нова школа, сімейні проблеми — усе це виснажувало її, а коли на душі ще й тиснула туга за ним, Лея просто зникала у собі. Вона засинала від емоційного виснаження, не почувши навіть його дзвінків. А Кай... він це відчував. Його дратувала ця відстань, яка, здавалося, зростала щодня.
Та найболючіше було інше. Під час сварок Кай усе частіше згадував те, що сталося між ними закордоном. Як Лея поводилася, як він почувався. А вона... вона й без того не могла собі пробачити. Провина не відпускала її ні на мить, а кожне його слово про те минуле ранило глибше. Наче стару рану знову й знову роздирали до крові.