Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Стоп.

Майя взяла телефон і набрала номер Едді.

— Щось знайшла? — спитав він.

— Слухай, Едді, якщо я тут маю танцювати довкола тебе, — щойно слова злетіли з її вуст, вона усвідомила, наскільки це іронічно прозвучало, — або турбуватися про те, щоби ти був у курсі, я нічого не зможу дізнатися, ясно?

— Так, вибач. Як справи?

— Ти колись бував у стрип-клубах?

Тиша.

— Колись?

— Так.

— Минулого року в одного з хлопців із роботи там була холостяцька вечірка.

— А відтоді?

— Це все.

— Де був той клуб?

— Чекай, що за…

— Просто відповідай, Едді.

— Десь за Філадельфією, район Черрі-Гілл.

— Інших не було?

— Ні.

— Назва клубу «Шкіра й мереживо» тобі щось говорить?

— Ти жартуєш, так?

— Едді.

— Ні. Вона нічого мені не говорить.

— Гаразд, дякую.

— Ти не поясниш, до чого це усе?

— Поки що ні. Бувай.

Майя сиділа й дивилася на екран. Чому Клер дзвонила до клубу «Шкіра й мереживо»?

Нема сенсу вигадувати теорії. Вона хотіла одразу ж поїхати до клубу, але няньки в Лілі не було, а «Зростання» зачиняється о восьмій вечора.

«Завтра», — подумала Майя. Завтра вона, так би мовити, дійде до самого дна «Шкіри й мережива».

Розділ 11

Майї наснився вкрай дивний сон про читання заповіту Джо. Зовсім нереалістичний сон, із тих затьмарених нічних видінь, після яких ніяк не можеш сказати, що ж було сказано чи де все відбувалося. Вона пам’ятала тільки одне.

Там був Джо.

Він сидів у розкішному шкіряному кріслі кольору бургунді, убраний у той самий смокінг, що й у вечір їхнього знайомства. Він був із біса красивий і не зводив очей з розмитої фігури, яка читала документ. Майя не чула жодного слова (здавалося, що з таким самим успіхом вона могла прислухатися до вчителя Чарлі Брауна),[24] але звідкись знала, що фігура читала саме заповіт. Майї до цього було байдуже. Вона повністю зосередилася на Джо. Гукала його, намагалася привернути увагу чоловіка, однак Джо не розвертався до неї.

Майя знову прокинулася від звуків — криків, гуркоту гвинтів, пострілів. Схопила подушку й затисла нею вуха, намагаючись приглушити цей страшний гамір. Звісно, вона знала, що це не допоможе, що звуки лунають в її голові, що так вона, навпаки, зачиняє їх усередині. Але все одно це зробила. Звуки зазвичай лунали недовго. Потрібно заплющити очі (ще одне дивацтво — заплющувати очі, коли намагаєшся заглушити звук) і вигнати їх.

Коли все скінчилося, Майя виповзла з ліжка й пішла до ванної кімнати. Глянула в дзеркало, а тоді мудро вирішила відчинити аптечку принаймні для того, щоб не бачити свого виснаженого обличчя. Маленькі коричневі пляшечки для пігулок були там. Вона завагалася: одну випити чи дві, але ж сьогодні їй треба бути у формі, зважаючи на читання заповіту Джо та зустріч з усією родиною…

Майя прийняла душ, потім дістала чорний брючний костюм від «Шанель», який для неї вибирав Джо. Він любив купувати їй речі. Вона приміряла їх, була в захваті від крою та відчуття тканини на шкірі, але вдавала, що ці речі їй не подобаються, оскільки вони коштували божевільних грошей. Однак Джо вона обдурити не могла. Наступного дня він повертався до крамниці й купував їх. Костюм лежав на ліжку, коли вона повернулася додому — так само, як і зараз.

Вона вдягнула його й пішла будити Лілі.

Півгодини по тому Майя залишила Лілі в «Зростанні». На міс Кітті був костюм діснеївської принцеси, яку Майя не впізнала.

— Хочеш теж одягнутися, як принцеса, Лілі?

Лілі кивнула й пішла з принцесою, міс Кітті, ледь махнувши рукою матері на прощання. Майя повернулася до авто, запустила додаток на телефоні, перевірила відео з камери в кімнаті. Лілі перевдягалась у костюм Ельзи з «Крижаного серця».

— Все одно, все одно,[25] — проспівала до себе Майя, стартуючи до родичів.

Вона увімкнула радіо, намагаючись витіснити з голови власний голос і замінити його ранковою маячнею. Ведучі ранкових шоу завжди вважають себе такими гумористами… Вона перейшла на АМ-діапазон (цікаво, хтось його ще слухає?), знайшла канал новин. Передбачуваність і майже військова чіткість трансляції заспокоювала. Новини спорту щогодини о чверть на наступну. Дорожні новини що десять хвилин. Вона слухала в піввуха, коли одна історія привернула її увагу:

— Сумнозвісний хакер Корі Дзвін пообіцяв цього тижня оприлюднити цілу скарбницю нової інформації, яка, як він заявляє, не лише спантеличить провідного чиновника нинішньої адміністрації, але й призведе до його відставки і, що цілком імовірно, правового переслідування…

Усупереч усьому, усупереч своїм власним словам про свободу від жахливих лап Дзвону Корі, Майя все одно відчула, як її тілом прокотилася хвиля тремтіння. Шейн дивувався, що Корі не оприлюднив усю плівку — чи не чекав він слушного часу, щоб скинути на неї ще більшу бомбу (так, такий підбір слів заслуговував на сумний смішок). Звісно, вона теж про це думала. Майя Стерн зараз була неактуальна, але історія мала потенціал. Великі таємниці недовго лишаються таємницями. Вони схильні повертатися, коли ти найменше цього чекаєш, вони прокочуються хвилею, відлунюють і спричиняють (вона знову усвідомила, як часто військовий жаргон стає частиною звичної, щоденної мови) значні додаткові збитки.

Фернвуд був традиційним маєтком багатої родини. До зустрічі з Джо Майя вважала, що подібні місця існують лише в підручниках з історії чи в художній літературі. Виявилося, що ні. Вона під’їхала до воріт, якими керував Моріс. Він обслуговував ці ворота від початку вісімдесятих років, жив в одному з тих будиночків для слуг, де мешкала родина Ізабелли.

— Привіт, Морісе.

Він похмуро поглянув на неї, як і завжди, своєрідним чином нагадуючи, що вона увійшла до родини через одруження, а не по крові. Сьогодні він дивився ще суворіше, що могло пояснюватись або сумом після смерті Джо, або, що ймовірніше, плітками навколо Ізабелли та перцевого спрею. Моріс неохоче натиснув кнопку, ворота відчинилися так повільно, що це було майже непомітно для неозброєного ока.

Майя заїхала на пагорб, повз тенісний корт та футбольне поле в повний розмір (Джо сказав їй, що це зветься «газон»), жодним із яких вона ніколи не