Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Тривожний місяць вересень 📚 - Українською

Читати книгу - "Тривожний місяць вересень"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тривожний місяць вересень" автора Віктор Васильович Смирнов. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 88
Перейти на сторінку:
сумні очі богоматері в потрійному складні, то глиняну статуетку католицького польського Христа з терновим вінком на голові, де терня стирчало, мов багнети, і дерев’яного ідола в кутку — безформне обличчя його перетинала глибока тріщина, мабуть, це був якийсь Даждь-бог або Перун, то гравюру з богом сонця Ра, дуже несимпатичного мені через схожість із фашистським орлом… Чомусь оця величезна кількість богів, що немов позліталися до Грушевого на якесь своє зібрання, бентежила мене і збивала з пантелику, заважала говорити.

Я запитав Сагайдачного, що ж мені робити. Бандити поблизу, люди бояться їх, і хтось годує цих бандитів, радо їх приймає, а я нічого не можу придумати. Де шукати підхід до Горілого? Через кого і як? Я чесно признавався у своїй безпорадності.

— Кепсько, — сказав Сагайдачний.

— Кепсько, — згодився я.

— І ти хочеш, щоб я став на твою сторону, тобто на сторону однієї із сторін — вибачай за тавтологію.

— Будь ласка, — мовив я. Я зовсім забув, що означав тавтологія, однак ладен був пробачити Сагайдачному будь-що, якби він зважився стати на мій бік.

— Із цієї хвилини я повинен перестати бути Сагайдачним. І стати вірним помічником влади?

— Атож, — мовив я. Я вже розумів, куди він хилить.

— Ти помилився, — сказав він. — Ти, мабуть, не розумієш, чого я приїхав сюди, на Грушевий хутір. Щоб знайти свободу! Незалежність! Чомусь моя свобода не подобалась. Її намагалися відібрати. Мені загрожували, обіцяли блага, лестили і навіть… е… застосовували силу. Ще ніхто не зміг мене уговорити. Одним мені було легко відмовити, іншим важко. Тобі — важко.

— Я прошу тільки поради.

— Втрата незалежності завжди починається з малого. Любий Іване Миколайовичу… Думаєш, вони мені симпатичні, твої бандити? Але… Ти молодий, і тобі здається, що нема звіра страшнішого за кота. Та я не таких бандитів знаю! З минулого і з сучасного. Вони не одиницями рахують жертви — сотнями тисяч. Мільйонами… Ти навіть гадки не маєш, які є злочинці! Від Сулли аж до наших днів… Що ж мені, на схилі віку змінювати все своє життя через якогось нікчемного Горілого? Комар, муха!

— Це все складно й загально, — сказав я. — Переді мною явні, живі бандити. І що можу, я повинен зробити.

— Так, — промимрив старий. — «Впізнаю коней баских…» Прошу тебе, Іване Миколайовичу, не треба мене мобілізовувати. Залучати! Мені так добре жилося досі! Я немічна, немолода людина, у мене немає твоєї енергії… і переконаності. Ти служиш одному богові, я — багатьом і нікому. Оці божества, на які ти роздивлявся, виключають одне одного. Але в мене вони всі зібралися. Нікому не хочу віддавати переваги. На мою думку — всі досить погані й досить гарні. Люди, які служили цим добрим богам, зробили стільки лиха!.. У тих, хто з Горілим, до речі, теж в свої боги. Вони аж ніяк не вважають себе за бандитів.

Тепер я збагнув, чому мене так непокоїла велика кількість богів. Адже бог — це для когось символ, головна ідея, можливо, сенс життя. І тут, серед ідей, що виключають одна одну, ні я, ні будь-хто інший не міг почувати себе впевнено. Усе ставало хистким, розпливчастим, а те, що донедавна ще здавалося єдино важливим, раптом ніби звітрювалося: ти заходив сюди з живою пристрастю, а вона враз перетворювалася на опудало з очицями із стеклярусу…

— Ех, їхав би ти до університету! — сказав старий. — Годі з тебе. Навоювався… Побережи себе!

«Він зовсім не схожий на Варвару, але міркує так само, — подумав я. — Тільки Варвара — вона від «землі» дивиться, а Сагайдачний — з висоти всіх оцих Кришн і Зевсів, з висоти богів. Як же пояснити йому все?»

— Знаєш, чого я не люблю залізниці? — запитав Сагайдачний. — Через напис «Вагон обладнано примусовою вентиляцією». Від слова «примусовий» мене завжди проймає дрож. Люди хочуть примусити одне одного до чогось. І все починається з малого…

Він посміхнувся. Не хотів закінчувати балачку суворою відмовою. Губи йому витяглися у дві тонкі ниточки, і біля маленьких скелець пенсне зібралися тонкі зморщечки. Я зрозумів, що за час наших колишніх розмов устиг прихилитися до цієї людини, до цього кощія із схожою на гарбуз головою. Те, що я зараз відчував, було не просто розчаруванням, викликаним ще однією невдачею, а болем. Так, наче мене зрадив близький друг. Ех, Дубов, чи зустріну я ще таких людей, як ти?

— Ти знаєш заповідь, запозичену в Марка Аврелія: «Ніде людина не почуває себе спокійніше і безтурботніше, аніж у своїй душі…?» — промовив Сагайдачний, — Тож залиши мені душу. Залиши спокій.

В його голосі звучало щире прохання, навіть благання. Він побоювався моєї наполегливості… «Гаразд, — подумав я. — Самі справлятимемося. Що ж робити… Старий явно щось знає. Усі щось знають, але мовчать. Одні — через боягузтво, інші — з принципових міркувань».

— Не старайся переробити світ, Іване Миколайовичу, — зітхнув Сагайдачний. Скельця його пенсне сяяли, мов дві крижинки. — Десь латаєш, а десь рветься. Ті, що замислили велику перебудову світу, хотіли добра людям… Але в лікарнях не вистачило ліків, а зв’язок із містом урвався, перестали ходити поїзди. І я не встиг довезти ї ї до лікарні. За що ж вона мала відповідати? За що? Га?

Він не обернувся, він дивився прямо на мене, але я бачив за його спиною пожовтілу фотографію. Скільки їй було років, двадцять? Які ж бо крислаті капелюшки тоді носили!

— Я поїду, — мовив я.

— Будь обережний, — сказав Сагайдачний. — Тут лихі місця.

Я взяв кулемет і виглянув у вікно. Вулиця була безлюдна, але, перед тим як вийти надвір, я звій затвор і поставив його на запобіжник. Дубов учив: «Найголовніше для розвідника — це вміння зайти і вийти з будинку…»

Я ривком розчинив навстіж двері й вискочив на ганок, тримаючи важкий МГ у горизонтальному положенні.

Марія Тихонівна підвела голову від ступки, зиркнула на мене, на кулеметний ствол та й знов узялася за товкач.

Я поклав кулемет під попону й загнуздав Лебідку, яка дожовувала віхтик сіна. Сагайдачний вийшов на ганок.

— Бандюги можуть довідатися, що я заїжджав до вас, — мовив я. — То ви скажіть, що я розпитував, а ви промовчали. Воно ж так і є… Тільки повірили б!

Сагайдачний посміхнувся. Він обережно зняв пенсне, мов бабку з гілки, і потер сухим, гострим пальцем дві червоні ямочки на переніссі.

— Вони повірять, — промовив він. — За двадцять п’ять років, що я в Грушевому, я ще нікому не збрехав, і про це знають усі, навіть бандити. За мене можеш не хвилюватися.

Він провів

1 ... 24 25 26 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тривожний місяць вересень», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тривожний місяць вересень» жанру - 💙 Бойовики / 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тривожний місяць вересень"