Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » З любов’ю, Обрі 📚 - Українською

Читати книгу - "З любов’ю, Обрі"

210
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З любов’ю, Обрі" автора Сюзанн Лафлер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 75
Перейти на сторінку:
відвідати маму, а я весь час думала, чому вони нічого не говорять про тата і Саванну.

— Скільки їй було? — м’яко запитала Бріджет.

— Сім, — відповіла я, готова заплакати. Я ковтнула слину і прогнала сльози геть. Розкидала шматочки тосту по землі. Птахи і білки з’їдять їх, коли ми з Бріджет підемо.

— Мені шкода, — сказала Бріджет. Її очі були червоні, вона також ледь не плакала, але не відводила від мене погляду.

— Приїхали всі: бабуся, інші бабуся з дідусем, усі тітки й дядьки з обох сторін, друзі. Було дуже багато людей. Я майже не пам’ятаю тиждень після лікарні — тоді були похорони, — лише трішки. Дві домовини — одна велика й одна маленька. Дядько Девід, який намагався вмовити мене поїсти лазанью, яку приніс хтось із церкви. Усвідомлення, що на мені гарне чорне плаття, якого я раніше ніколи не бачила. Я не пам’ятала, щоб вдягала його, і не знала, хто мені його купив. Найгірше — я хотіла щось сказати татові. І не могла. І ніколи не зможу…

Я замовчала. Лишилося ще трохи, справді. Про маму.

— Мама і я… розумієш, вона була за кермом, коли… думаю, це мало значення… Але це не її вина… справді…

Я не могла закінчити цю частину розповіді.

— Вона непогана людина… Просто трапилося… щось жахливе…

— Я тобі вірю, — сказала Бріджет.

Залишилося ще два тости. Один я віддала Бріджет, а інший стала їсти сама, повільно, прислухаючись до того, як він хрустить між зубами.

— Обрі? Я тобі вірю, — знову сказала Бріджет. — Усе добре.

Вона встала і простягнула руку. Я дозволила їй допомогти мені піднятися. Бріджет мене обійняла. Отак, обіймаючи за талію, вона провела мене до бабусиного будинку.


~ ~ ~

Люба Джиллі!

Сьогодні я дещо пригадала.

Я пригадала рожеву троянду, яку лишили у моїй кімнаті після похорону. Я не знала, хто її приніс, і не бачила нікого, хто б заходив чи виходив із моєї кімнати, тож мені хотілося думати, що це від тебе, хоча я й знаю, що це не має особливого сенсу. Думаю, це тому, що я дуже сумувала за Саванною. Я хотіла думати, що якась частинка її все ще поруч.

Тепер, коли я пригадала це, шкодую, що не взяла ту квітку з собою у Вермонт. Вона все ще у моїй старій кімнаті, лежить десь засохла.

Але думаю, вона там і чекатиме на мене, коли повернуся, я її знайду.

З любов’ю, Обрі

~ ~ ~

10

Я сказала бабусі, що мені нічого не треба, але вона відповіла, що це неправда. Сказала, що мені треба чоботи, шапки, рукавички і шарфи на зиму, і нові кросівки, і светри — ще хоча б три, — і спортивний светр із капюшоном, який би не був такий затяганий, як мій, і кілька пар нових джинсів, і, звичайно ж, будь-кому потрібні нові шкарпетки і спідня білизна, а ще ж треба купити купу шкільного приладдя! Тобто у мене просто не було вибору. Я отямилася в машині, по дорозі на закупи.

Ми ходили по магазинах, які називаються «аутлети». Раніше я ніколи про них не чула, але, як на мене, це звичайні магазини, тільки людей у них більше. Хоч я все переміряла у примірці, бабуся наполягла, щоб перед тим, як відривати етикетки, я переміряла все ще й удома.

Я натягнула футболку з блакитними смужками, нові джинси і пішла у ванну, щоб подивитися в дзеркало.

— Як тобі? — запитала бабуся. — Мені подобається.

— Так, непогано, — сказала я, повертаючись, щоб роздивитися себе ззаду. — То коли починається школа?

— З середини наступного тижня, — відповіла бабуся.

Я повернулася в кімнату, щоб приміряти інший одяг.

— Скажи точно, який це день.

— Думаю, середа.

— Ні, бабусю, яке число?

— Сьоме вересня.

— Ні, — сказала я. — Я нікуди не піду сьомого вересня.

Я грюкнула дверима, відштовхнула вбік три сотні пакетів з новим одягом і залізла на ліжко, накрившись із головою.

1 ... 24 25 26 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З любов’ю, Обрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З любов’ю, Обрі"