Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

— Готова побитися об заклад, що ми зараз опинимись у лігвищі Дракона! — закричала Уляна і мала рацію.

Вона опинилися на тій самій галявині з дубом звідки і почалась іхня пригода. З однією лише відмінністю: дуб стирчав з неба, а його воістину атлетичне, ідеальне за канонами грецьких розумінь про красу, тіло служило небом. В той час як справжнє небо пливло під ногами. Блакитно- філетова з білими мазками субстанція неспішно пливла під ногами. І дійсно: куди тобі поспішати, коли ти — небо.

— Як цікаво: звичайний собі світ, але догори дригом!

— Нічого цікавого не бачу — виключно точні інженерні розрахунки та величезне дзеркало, — мовив красивий чоловік з виглядом людини творчої, — це подарунок від мого коханого. Кремзний чоловік із топором та щетиною ніжно обіійняв першого за плечі.

— Ви розуміэте: коли я залицявся до душечки, він почав вередувати. «Ти не вмієш кохати я заслуговую кращого,» — говорив.

— Я сказав: юначе, здивуйте мене і він таки здивував… — чоловік у береті та з шарфиком на шиї поцілував того, що з топором у щоку

— Ви не лякайтесь, що я з топором — я дрова рубав. Ми, бачте, з душечкою полюбляємо ввечері посидіти біля ватри…

— Так так: вдивляємось у вогонь, насолоджуємось присутністю одне одного.

— Драконами бути добр і прекрасно, але лише на Землі ми відчули всеобіймаюче могуття кохання.

— Ви не побумайте: ми старано виконуємо усі наші обов’язки. Ми горді бути Драконам!

— Здається мені, Франку, якась туга з’їдає тебе зсередини

— Я картаюсь, що не можу допомогти Золотим Драконам

— Ти ба, а що ж сталось?

— Червоні Дракони перекрили будь-які джерела енергії, знищили життєдайне озеро, багатьох кинуло у Пекло.

— Жах!

— Що діється я з цим світом, — жахнувся чоловік у беретику.

— Єдиним доступним вам та єдино правильним джерелом енергії є емоціі. Людина вам потрібна, — запевняв чоловік з топором.

— Мені здається що Уляна з радістю допоможе, — додав душечка.

— Так, я допоможу. Лиш дозволь мені, Франку!

— Саме перебування в Анемі людини змінить Злотих Драконів.

Тереза сиділа за столом біля вікна і уперше за довгий час її мозок був здатний сприймати інформацію, а не як раніше вибльовував її, не в змозі перетравити. За вікном була гроза. Небо кричало. Блискавки вибухали, зривалися у небі, мов електричні бомби, і перекотиполем перекидалися хмарами. Небо ричало, смеркали розряди, мільярди мокрих трамваїв гуркотіли кривими дорогами. Тріснуті небеса шепотіли: спасіть. Блискавці-зміюці було замало і вона щодуху сичала, шипіла, зісковзувалась зі шляху і знову здиралася на шпали. Злива торохкотіла тротуарами, струшуючи з них пил буднів.

— Це ж як треба прагнути до знань, аби у таку негоду наважитися сидіть біля вікна та відчайдушно шукати правди у друкованих сторінках…!

— Я рада тебе бачити, Франку, — сказала Тереза Драконові, котрий пустотливо метеляв ногами, наче маятниками, на підвіконні.

— Ти вирішила останньої ночі втовкти у свою голову усе, що лише влізе?

— Саме так… — усміхнулась Тереза, — у мене досить добре виходить. Подорожуючи з тобою, я мала змогу відволіктись і тому зараз у моєму розумові усе розляглось, ніби по поличкам.

— Я б хотів бути студентом… — замріявся Франк.

— Більшу частину часу інформація самовільно випадає з комірок твоєї пам’яті, незважаючи на твоє бажання. Тому майже не можливо щось зрозуміти. Таке буває, коли перепрацюєшся. Усі знання перемішуються, мов борщ, і починають бігати та галасувати. Догнати їх у цей момент неможливо. Але студентське життя досить таки не погане, коли звикнути…

— В Анемі немає університетів: ми беремо інформацію з простору… Як же шкода!

— Вам пощастило. Молоді люди часто-густо змушені забивати свої мізки усіляким непотребом, ще й витрачати час аби зрозуміти його. Не правильно змушувати молодь накачувати себе непотрібною інформацією, яка все одно забудеться. Кожен має займатися тим, до чого лежить душа — інакше користі не буде. Наша система освіти жахлива. Вона пригнічує ініціативу і з дитинства привчає жити у рамках.

— Червоні Дракони заключили усіх Золотих у Пеклі. Усіх до єдиного. Тепер в Анемі володарюють Червоні.

— Невже їм своїх земель не вистачало!

— Їм належали безкраї простори на півночі Анеми, більшість з них була не заселена Драконами і спочивала під паром часу. Так, вони завжди ставили себе дещо вище нас, та хто ж міг й уявити до чого дійде…