Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Роман з містом 📚 - Українською

Читати книгу - "Роман з містом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Роман з містом" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 40
Перейти на сторінку:
Вчились у Кракові, а як оце радянська влада прийшла, то про них і не чути. Мабуть, там і залишилися.

– За кордоном, значить?

– Тепер за кордоном… – Касю все ще дивувало нове життя.

– Студенти?

– Так. І Магда вчилася, поки заміж не вихопилася.

– Магда?

– Оця, дочка їхня.

– Вихопилася заміж?

– Еге ж! Ще й проти батьківської волі! Такого галасу наробила!

– Живе з чоловіком?

– Ні, помер він. Сухотник був. Тому батько й не пускав за нього.

– І де вона тепер?

– Та там і живе, в їхній квартирі. Біля старого ринку. Високо, на горищі.

– Адресу знаєш?

– Звісно. Хто ж їй гроші носив! Батько ж сам не йшов, сердився, бо й на похорон не запросила. А вони з матір’ю про неї дбали. Навіть мене посилали до неї, щоб передала то се, то те.

– Адресу отут запиши, – Марчевський витяг блокнота й розгорнув на чистій сторінці.

Кася явно злякалася, знітилася, зіщулилася. Трохи подумала, ніби пригадуючи, і аж тоді написала адресу акуратним, школярським почерком, а під нею зазначила – Магда Бацевич, у дужках – Свідзинська.

Майор схвально кивнув.

– Де вона навчалася?

– У консерваторії. На роялі грала.

– А ти що тепер робитимеш?

– Хочу влаштуватися в крамницю. Прибирати. А поки що пан… е-е… товариш лейтенант сказав тут прибирати.

– Вчитися хочеш?

– Як? Я ж грошей не маю…

Він розсміявся:

– Це тобі не старі панські часи! Студенти одержують стипендії. Ти нібито дівчина грамотна, свідома, походження робітничого…

– Селянського…

– Ще краще! Нам треба створювати свою – радянську – сільську інтелігенцію. Товариш Ленін казав: «Учитися, учитися й учитися!» Ти згодна?

Кася захоплено кивнула й прошепотіла:

– Так…

– А яка спеціальність подобається?

– Не знаю… Мені в крамницях подобається. Щоб торгувати.

– Так і вирішуємо! Вчитимешся торгувати! – він підвівся, наче крапку в розмові поставив.

Назавтра перед обідом Кася дістала призначення до кооперативного технікуму в Києві та квиток на потяг. Мала виїхати негайно. Насилу встигла зібратися. Трохи не забула віддати ключі, тож верталася майже квартал, щоб вручити їх Павлові й передати з ним ще раз подяку товаришеві майору.

Тепер вам не панська Польща! Товариш Сталін он як дбає про людей праці! Тож і вона в люди вийде!

І бідна Катерина стрімголов побігла «в люди».

ХХ

Жах подальших років життя на чужині з’явився на порозі маленького ошатного ательє дамського одягу в особі молодого рум’яного радянського солдата, який звично й завчено оголосив:

– Збирайте речі. Маєте п’ятнадцять хвилин. Багаж – не більш як десять кілограмів ручної поклажі. Ось розпорядження.

І помахав якимсь неохайним папірцем, прикрашеним печаткою.

Тихо охнувши, вагітна Ядзя пірнула за портьєру, що ховала од відвідувачів вхід до їхньої з матір’ю квартири.

Опинившись у маленькій вітальні, не знати навіщо прибрала зі столу передвоєнну рекламу фабрики цикорію «Луна» й часопис «Жіноча воля», що з нього вичитувала вчора цікаві рецепти приготування кави. Якось машинально погладила по голівці малого Ореста, що грався на підлозі дерев’яною вантажівкою. Великий живіт не давав нахилися й поцілувати сина.

На кухні мати поралася коло другої страви – з великої каструлі вже парував аромат щойно звареного супу.

– Матусю, нас женуть з дому. Кажуть збирати речі. Що робити?

Стара пані пополотніла, а руки й далі кришили цибулю. І тільки тремтіння виказувало, чого коштувало їй стримуватися й заспокоювати доньку:

– Тобі не можна нервуватися. Не поспішай.

– Він сказав – п’ятнадцять хвилин…

– Спочатку забери все, що в шкатулці. Поклади в ридикюль. Його понесеш ти. Потім візьми найбільшу хустину, туди – одяг для Ореста й малого, що от-от народиться. Білизну. Тільки трохи, бо багато я не піднесу. Вберемося в усе тепле.

Мати нарешті покинула цибулю й налила в тарілку два черпаки супу:

– Але спершу поїж. Хтозна, коли ще вдасться… Тоді вдягни Ореста й сама вдягайся. А я все зберу. Документи… документи не забудь! Оресте, йди сюди хутчіш! Їсточки! Суп уже зварився!

Вона почала швидко складати в кошика хліб, домашню ковбасу, торбинки з крупами…

Вантажівка під’їхала до ґанку ательє аж за півгодини. Завдавши собі на плечі два великі клунки, пані Тереза Філіпович першою вийшла з будинку. За нею з кошиком і ридикюлем повільно ступала заклякла від страху Ядвіга. Малий Орест, який ходив ще зовсім погано, чіплявся за полу її розстебнутого на животі пальта.

– Ключі від дому! – різко наказав лейтенант, простягаючи до Ядзі долоню.

Мати заступила її:

– Ключі ми залишили біля дверей, на столику.

– Алієв, перевір!

Чорнявий солдат побіг виконувати наказ.

З решти будинків їхньої вулиці також виходили перелякані люди з речами в руках. Сусіди не віталися – лише приречено кивали головами. Чувся тихий плач.

Водій вантажівки з грюканням відкинув задній борт машини. У кузові стояли лавки без спинок, не прикріплені до підлоги.

– Залазьте швидко, бо потяг уже чекає!

Солдат узяв з рук пані Філіпович клунки і спритно закинув у кузов. Потім заходився допомагати їй самій, бо бідолашна жінка, плутаючись у спідниці, не могла підтягтися на руках. Охоронці потішалися з цієї кумедної сценки, як малі діти.

1 ... 24 25 26 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роман з містом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роман з містом"