Читати книгу - "Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]"

мандрувати світом у пошуках багатих пасовиськ та щедрої ріллі. Вони їхали на возах, у які впрягали волів, а стада червоних і білих корів йшли за возами. Люди Доби Возів будували круглі міста, славили відроджене сонце і велику богиню. Одне з племен зупинилось на берегах великої ріки, що велично несла свої води на південь. Степові береги ріки вкривали високі трави. Плем’я побудувало там кругле місто, де через кілька століть знов народилось тіло, що містило в собі полум’яний і віщий дух Карни.

Дівчину звали Дана, себто «милосердна».

Вона принесла людям Доби Возів нову мудрість. Вона сказала, що нова біда прийде від надміру знань та пошуку нового. За її словом жерці заборонили пошук нового знання та вбивали тих, хто намагався примножувати мудрість через накреслення знаків. Адже Дана сказала їм:

«Допоки слова не перетечуть у креслені і писані знаки, Ворог не знайде дороги до ваших осель».

Люди Доби Возів — легкі на мандри і щасливі у своїй простоті ратаї — зберігали цей завіт, передавали мудрість предків з уст в уста, креслили знаки лише на святкових яйцях і співали пісень на честь Карни-Дани. Але час зупинився для цих племен, військові вміння не розвивались, і коли прийшли завойовники із залізними мечами, сповідники Карни-Дани загинули. Від ратаїв Доби Возів залишились тільки назви рік, у яких все ще живе ім’я другого втілення богині, — Дунай, Дністер, Дніпро, Данаїс (Танаїс або ж Дон).

Завойовники із залізними мечами знали Карну під ім’ям Тари — третього втілення богині. Тара заповіла їм невтомно запліднювати жінок з підкорених народів.

«Діти Сили, — казала Тара, — народжуються від жінок, зґвалтованих на теплих трупах їхніх братів і батьків».

В епоху Карни-Тари народилося багато дітей Сили, і вони примножили зло на землі, розпалили ватри насилля і закликали на землю звитяжного нареченого Тари — Крома[32]. Від їхнього шлюбу народилось розумне чудовисько, відоме під багатьма іменами. Казали, що саме завдяки Карні-Тарі у Серединний світ прийшли древні боги, колись переможені у великій битві, що відбулась до початку часів на високих зорях. Десь там, де застібає свій пояс Небесний Мисливець[33].

Багато хто з посвячених був спокушений цими богами, забув мудрість, магією здобув владу, залізним жезлом пас народи і зійшов до Нав’я, обтяжений страшними провинами перед Творцем. А той послав людям святих пророків і вчителів, які проповідували милосердя і зупинили криваву повінь, спричинену шаленствами дітей Сили.

Пізніше богиня, яка не втомлювалася втілюватись у тіла юних жриць, отримала безліч нових імен, серед яких були місячні імена Анахіт, Іштар, Беешер та Артеміда. Ці імена не були ані таємними, ані іменами Сили. Призначались вони для вжитку серед профанів, а у жрецьких ритуалах їх не використовували. Зате простий люд полюбив смачні пиріжки-камани, що їх храмові кухарі пекли в ім’я Іштар, та сороміцькі свята кохання, коли і дівчата, і поважні матрони віддавались усім бажаючим в храмах і священних гаях богині. Єврейський народ також вірив у богиню, ханаанейське місячне ім’я якої було Анат. Їй, серед інших божеств, поклонявся цар Соломон, в її ім’я він шлюбився з царицею Савською. Про пиріжки Анат згадував навіть пророк Єремія[34]. Мудрець довго розповідав Макарію, як праведні царі Іудеї та Ізраїлю боролись з культом Анат, ідол якої стояв у Соломоновому храмі більше трьохсот років.

У ті часи, розповідав мудрець, простим вірним казали, що Карна має три божественні властивості: вона одночасно цнотлива, розпусна і войовнича. Відтак через ці її властивості мудреці, що досягали Йєсоду[35], визначили ще одне її ім’я Сили — Матроніт. Назвавши це ім’я, єврей пустився у такі складні пояснення єдності протилежних властивостей богині, що Макарій геть заплутався.

П’ять років по тому, тримаючи в руках медальйон богині, Макарій тяжко зітхнув, згадавши, як помираючий містик плутав грецькі, єврейські та варварські слова, гарячково пояснюючи християнинові цнотливу сутність войовничості. А ще він згадав, що мудрець у своїх чи то мареннях, чи то видіннях називав богиню Триликою, Троякою і Трояною — єдиною у трьох поставах або подобах.

Він намагався досягти точності у визначенні подібності. Вживав для означення постави слово «мішкан», що в перекладі з мови Старого Завіту означає житло і мешкання, та грецьке слово «іпостасіс», яким Соборні Отці позначали відмінні та нерозривні сутності триєдиного християнського Бога. Він згадував багатолику демоницю Ліліт і жіночу суть землі Адамах, доньку-голос Всевишнього Бат-Гол та інші імена, що звучали загрозливо, наче закляття. Він вичерпав останні сили, виголошуючи ці імена, й невдовзі рушив до кращих світів.

Колишній диякон усе ще пробував згадати імена Триликої, коли раптом побачив перед брамою старого городища трьох високих дівчат, одягнених та озброєних, немов Геродотові амазонки. А ще вони були молоді і вродливі, немов три втілення весни, що вийшли з осіннього лісу. Дві з них тягнули до брами третю, скоріш за все, поранену.

Три дівчини. Одна з них з вогненно-рудим волоссям, друга — з бездоганним обличчям казкової принцеси, третя — з войовничо-цнотливим поглядом небесної діви.

Орай.

Дана.

Тара.

«Це знак!» — остуда покотилась хребтом Макарія. Він сховав медальйон, голосно мовив:

— Мегас і Кіріє, ке фавмаста та ерга су![36]

Й сміливо рушив назустріч трьом дівам Білого племені.

3.4