Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Після другої склянки «Куба лібре» йому вдалося переконати дівчину, що час уже додому. Була за чверть дванадцята, і Тоні боявся перевірки документів.

На сходах йому раптом зробилося якось не по собі. Він став поспішати, підштовхував Гудрун поперед себе, смикав за руку й раз у раз казав:

— Ну ж бо, не барімося!

Він страшенно не хотів, щоб його побачили нахаби з першого поверху. Перед іншими сусідами йому теж було б незручно. Він не мав сумніву: всі мешканці будинку вже знають, що Марія від нього пішла. Яке це справить враження, коли вони побачать, що о такій пізній порі він іде додому з молоденькою дівчиною?

Гудрун помітила його поквапливість і відповідно прокоментувала її:

— Трусишся, що нас побачать? Признайся! Ой, не можу! Поліцейський, навіть комісар, вигляд, як у Джеймса Бонда, а боїться йти у власну квартиру!

Вона широко розвела руки й набрала в груди повітря. Цей жест був знайомий Тоні: він не раз бачив по телевізору трагічні опери. І тепер злякався, щоб Гудрун ще, чого доброго, не почала співати. На мить він затис їй рота рукою. Потім пустив її.

Вона захихотіла.

— А якщо нас хтось побачить?! Що подумають про тебе люди? Притис до себе молоду дівчину й затулив їй рота! Хлопче, хлопче, ну ти ж і зух!

Коли вони нарешті зачинили за собою двері квартири, він знесилено прихилився до стіни.

— Слухай, ти мене доконаєш!

Вона мимохідь скинула туфлі, навіть не глянувши на них. Пританцьовуючи на килимі, зробила переверт, усміхнулася до Тоні й підбадьорливо вигукнула:

— У тебе дуже стомлений вигляд, Тоні! Приготуй нам щось випити!

Не заперечуючи, він пройшов до кімнати, де був його маленький бар, і вибрав напої для коктейлю. А коли йшов на кухню, щоб узяти з холодильника лід, то раптом усвідомив, що він, власне, робить. Дівчині, яка щойно, ніби це було само собою зрозуміло, попросила його приготувати коктейль, лише тринадцять років. Тут, у своїй квартирі, він був із дитиною, а не з молодою жінкою.

Коли вона народилася, йому минуло вже дев'ятнадцять років. Тоні ще добре пам'ятав той час. Він мав тоді вирішити складну проблему. Його подруга Елізабет, якій ледве сповнилося сімнадцять, носила під серцем дитину. «Тримала качку в печі», як вони тоді це називали.

Згадував він про це неохоче. Вони спробували позичити грошей у друзів. У розпачі він розбив уночі сигаретний автомат, у якому не нашкріб і двадцяти марок. Тоні не впіймали, але в душі його лишився глибокий слід: у ньому інколи спалахувало співчуття до молодих злочинців, яких він тепер мав ловити.

Коли вони зібрали трохи грошей і він віз Елізабет у батьковій машині в Голландію, йому здавалося, що життя для нього скінчилося. А коли знову віз додому отой нещасний, заплаканий клубочок, то питав себе, чи не краще було б умерти. Після того вони вже не могли дивитись одне одному в очі. Їхня любовна історія була розбита, а самі вони якийсь час почували себе геть спустошеними.

Тим часом історія ця поросла травою. Він майже прогнав Елізабет зі своєї пам'яті. Одначе тринадцятирічна Гудрун Кох знову нагадала йому про неї. Вона б могла бути його дитиною, якій не судилося з'явитись на світ. Він так ніколи й не дізнався, хто то був — хлопчик чи дівчинка.

Немов крижаний стовп, стояв він перед холодильником. Страх як важко було їм тоді. Батьки й матері не повинні були нічого знати. Вчителі не повинні були нічого знати. Все робилося таємно, без розголосу. І це — за півроку до випускних екзаменів! Кінець кінцем з екзаменами він усе ж таки впорався. Елізабет — про це він дізнався потім — школу покинула.

Він таки відвезе цю дівчинку до неї додому. Допоможе їй знову повернутися до життя. А як буде потрібно, то й батькові та матері її дасть доброї нагінки.

— Ну що там? Заснув ти чи що? Я так хочу пити! Ти вже несеш коктейль?

Тоні помішав лід, добре збовтнув коктейль, ніби міг цим щось змінити, а тоді налив дві повні склянки.

Гудрун уже лежала на канапі у вітальні, наче кінопримадонна, й чекала його, випроставши руку з розчепіреними пальцями. Тоні подав їй склянку. Відтак сказав:

— Я страшенно стомився й зараз же йду до ліжка. Завтра мені знову рано вставати. А ти можеш спати тут, у вітальні. Я піду в спальню. Якщо буде потрібна ковдра чи рушник, то все знайдеш у шафі.

— Дякую, Тоні, я вже сама розберуся.

Він випив одним духом усю склянку, почухав потилицю й пересмикнув плечима. Потім неквапно пішов до спальні. Так, мовби чекав ще чогось.

— Гей, Тоні! Я маю тобі ще щось сказати! Він повільно обернувся.

— Ти чудовий хлопець! Справді!..

Коли Тоні роздягся, ліг у ліжко й напнув на підборіддя ковдру, то згадав, що забув змінити пов'язку на рані.

«Як швидко все ж таки забуваєш про вогнестрільну рану! Власне, — подумав він, — власне, вона від мене нічого не хотіла й зітхнула з полегкістю, коли я попрощався й пішов до спальні. Вона звикла розплачуватися тілом. І якби треба було, то зробила б це й тепер. Але вона явно зраділа, що сьогодні не довелося цього робити».

Він здавався сам собі великодушним, благородним і добрим. Як гарно це прозвучало: «Ти чудовий хлопець!»

Перед тим, як заснути з цими приємними думками, Тоні поставив будильника на годину раніше, ніж звичайно. Йому був потрібен час, щоб перемовитися з Гудрун кількома словами і, якщо пощастить, улаштувати її десь в іншому місці.

Різкий дзвінок будильника міг зіпсувати настрій на цілий день. Цей звук