Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Ще нікому не вдавалося так сильно мене роздратувати. 

Я цілий вечір не знаходила собі місця і продовжувала намотувати кола по кімнаті, намагаючись заспокоїтися. От же придурок! 

Він просто хотів мене купити, показати, що у нього були гроші й можливості розкидатися ними на право і на ліво, а мені що, відводилася роль домашньої киці? Я повинна була просто тертися об його ногу і мурчати? Так, саме так вважав цей самовдоволений індик! Як же мене дратували ось такі розпещені мужики, які вважали, що кожна готова стати на коліна, розстебнути його ширінку і відпрацьовувати цілу ніч його мерзенні подачки. 

В якийсь момент мені стало навіть цікаво, а з якими дівчатами він взагалі звик мати справу, що вже третій раз поспіль робив ставку на гроші?

- Виродок! - Шпурнувши чашку, яка перебувала в руках, об стіну й дивлячись на те, як темні струмені кави стікають вниз, я не могла зрозуміти, чому саме він вивів мене на такі емоції. Мені й раніше робили подарунки, нехай і не машини, але теж досить дорогі, і мене це так не дратувало, але щоб ось так, його записка... Ось в чому була проблема. Він мені наказував, він був упевнений, що я мовчки сяду і приїду до нього. А потім також мовчки розставлю ноги й віддячу? Ні, мій милий, ти прорахувався! Навіть у моєму університеті навчалося повно дівчат, які за круті підкати були готові на все і навіть більше, але мені так продаватися було огидно. 

Мене аж підкидало від бажання побачити цього придурка, подивитися в його очі й плюнути йому в обличчя. 

Мужики завжди вважали, що жінки в більшості своїй меркантильні та розважливі, готові повзати на колінах і збирати кинуті їм купюри, пхаючи їх собі куди завгодно, тільки б якомога більше назбирати.

Невже багато дівчат дійсно погоджувалися на такі відносини? Де тебе не поважають, а купують? Серйозно? 

Прибравши той безлад, який я влаштувала на кухні, я все ж попрямувала у свою кімнату. Мені потрібно було заспокоїтися і поспати. Цей чоловік вивів мене з рівноваги, пробив на емоції. Ну, за це йому варто було поставити плюсик, ще жоден козел не змушував мене його так сильно ненавидіти. У цьому він посів перше місце, отримав почесну грамоту, і повісив на шию уявну золоту медаль "Почесний придурок місяця". 

Невже тільки я мріяла в наш час про те, щоб бути з хлопцем по любові? Ні, не про принца і не про лицаря, а просто про хлопця, з яким буде добре. З яким ми будемо любити одне одного, поважати один одного, цінувати один одного. 

Я не мріяла про грошовий мішок або про неврівноваженого й одержимого мною психа, хоча і на рай в курені не погодилася б (їсти захотілося б на третій день, а однією любов'ю не будеш ситий). Я просто мріяла про спокійне і щасливе життя. 

Даремно, даремно мріяла про що-небудь таке, адже, як кажуть, життя ще та сволота і має кожного так, як того заманеться. Мені потрібно було пам'ятати про це, потрібно було...