Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Утім, вислухавши Джасперове захекане — і, як підозрювала Ніна, скорочене — пояснення, як вони вибралися з університету, Каз просто обіперся на ціпок і запитав:

— За вами не було хвоста?

— Ні, — запевнив Джаспер, рішуче захитавши головою.

— Вілане?

Кольм наїжачився.

— Ви не довіряєте словам мого сина?

— Нічого особистого, та, — заспокоїв його Джаспер. — Він не довіряє нічиїм словам.

Вираз Казового обличчя був незворушним, а шорсткий, мов камінь, голос — таким спокійним і приємним, що Ніна відчула, як на руках стає дибки волосся.

— Перепрошую, пане Фахей. У Бочці виробляється така звичка. Довіряй, але перевіряй.

— Або взагалі не довіряй, — пробурмотів Матаяс.

— Вілане? — повторив Каз.

Ван Ек поклав на стіл свій наплічник.

— Якби вони знали про перехід, то пішли б за нами або в крамничці гравера на нас чекали б люди. Ми від них відкараскалися.

— Я нарахував на даху близько десятьох, — повідомив Каз, і Матаяс ствердно кивнув.

— Наче схоже на правду, — погодився Джаспер. — Але я не можу бути впевненим. Сонце було за їхніми спинами.

Каз сів і сфокусував погляд чорних очей на Джасперовому батькові.

— Ви були приманкою.

— Перепрошую, юначе?

— Банк вимагав повернення позички?

Кольм здивовано кліпнув.

— Ну, так, власне кажучи, вони надіслали мені листа з досить жорсткими формулюваннями, ніби я став ненадійним щодо кредитних ризиків. Казали, якщо я не сплачу всю суму, вони будуть вимушені подати позов. — Кольм повернувся до свого сина. — Я писав тобі, Джасе. — Його голос звучав не звинувачувально, а розгублено.

— Я... я не мав можливості забрати пошту. — Чи мав Джаспер нагоду отримувати листи в університеті, коли припинив відвідування? Ніна замислилася, як йому вдавалося так довго приховувати це шахрайство. Справу спрощувало те, що Кольм перебував за океаном і мав бажання вірити власному синові. «Легковірний простак», — із сумом подумала Серцетлумачниця. Байдуже, з яких причин, але Джаспер дурив власного батька.

— Джаспере... — почав Кольм.

— Я намагався знайти гроші, та.

— Вони погрожують відібрати ферму.

Погляд стрільця був міцно прикутий до підлоги гробниці.

— Я був близько. Я є близько.

— До грошей? — Тепер Ніна почула розчарування в Кольмовому голосі. — Ми сидимо в гробниці. У нас щойно стріляли.

— Що привело вас на корабель до Кеттердама? — поцікавився Каз.

— Банк переніс дату стягнення боргів! — обурено вигукнув Кольм. — Просто повідомив, що мій час сплив. Я намагався зв’язатися із Джаспером, а коли не дістав відповіді, подумав...

— Подумали подивитися, що задумав ваш геніальний хлопчик тут, на темних вулицях Кеттердама.

— Я боявся найгіршого. У цього міста не дуже добра репутація.

— Запевняю вас, вона заслужена, — озвався Каз. — А коли ви прибули?

— Я порозпитував в університеті. Мені сказали, що він більше не значиться студентом, і тому я пішов до поліції.

Джаспер здригнувся.

— Ох, та. До міської варти?

Кольм зчавив свого капелюха з оновленою рішучістю.

— А куди я мав податися, Джасе? Ти знаєш, як це небезпечно для... для таких, як ти.

— Та, — сказав стрілець, нарешті подивившись батькові в очі. — Ти ж не сказав їм, що я...

— Звісно ж ні!

«Гришник. Чому жоден із них не каже цього?»

Кольм випустив із рук грудку повсті, яка раніше була його капелюхом.

— Я нічого не розумію. Чому ти привів мене до цього жахливого місця? Чому в нас стріляли? Що сталося з твоїм навчанням? Що сталося з тобою?

Джаспер розтулив рота і знову стулив його.

— Та, я... Я...

— Це була моя провина, — бовкнув Вілан. Усі погляди повернулися до нього. — Він, е-е-е... переймався банківською позичкою, тому замість навчання став працювати з одним...

— Місцевим зброярем, — запропонувала Ніна.

— Ніно, — застережливо гримнув Матаяс.

— Йому потрібна наша допомога, — прошепотіла вона.

— Щоб брехати своєму батькові?

— Це вигадка. Геть інша річ. — Вона й гадки не мала, до чого вів Вілан, але йому вочевидь потрібно було посприяти.

— Так! — палко погодився Вілан. — Зброярем! А потім... Я розповів йому про угоду...

— Їх обдурили, — додав Каз. Його голос був спокійний і врівноважений, як завжди, але поводився він силувано, наче йшов незнайомою місцевістю. — Їм подали ділову пропозицію, яка здавалася занадто слушною, щоб бути правдою.

Кольм гупнувся на стілець.

— Якщо вона такою здається, тоді...

— Вона напевно такою є, — втрутився Каз. У Ніни з’явилося дивне відчуття, що цього разу він говорить щиро.

— То ви з твоїм братом загубили геть усе? — запитав у Вілана Кольм.

— З моїм братом? — тупо перепитав Ван Ек.

— З твоїм братом-близнюком, — пояснив Каз, глипаючи в бік Кувея, який тихенько сидів і спостерігав за цим засіданням. — Так. Вони загубили геть усе. І відтоді Віланів брат не зронив жодного слова.

— Він не видається таким тишком, — зауважив Кольм. — А ви всі... студенти?

— Щось на кшталт, — погодився Бреккер.

— Які проводять вільний час на кладовищі. А ми не можемо піти до влади? Розповісти їм, що сталося? У тих шахраїв можуть бути ще й інші жертви.

— Ну... — почав Вілан, але Каз поглядом наказав йому замовкнути. У гробниці запала дивна тиша. Каз сів за стіл.

— Влада не допоможе вам, — пояснив він. — Не в цьому місті.

— Чому ні?

— Тому що головний закон тут — прибуток. Джаспер і Вілан спробували підібрати крихти. Міська варта навіть не витре їхні сльози. Часом єдина можливість домогтися справедливості — узяти її самому.

— Отак ви й ускочили в халепу.

Каз кивнув.

— Ми збираємося повернути ваші гроші. Ви не втратите свою ферму.

— Але, щоб здійснити це, ви збираєтеся переступити межу закону, — сказав Кольм і стомлено похитав головою. — Ви навіть не здаєтеся достатньо дорослими, щоб закінчити університет.

— Кеттердам був моєю освітою. І ось що я можу вам сказати: Джаспер ніколи б не звернувся до мене, якби