Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Якщо це був психоз, все могло статися дуже швидко, – пояснив Лангре. – Людина в такому стані має величезну фізичну силу. в цей момент відключаються всі гальма, ніби пружина, що різко розпрямилася. І це може статися настільки блискавично, що жертва просто не встигне зреагувати і учинити опір.

– Тобто, ви не розглядаєте інші варіанти?

– В іншому випадку події б розвивалися інакше. Вже після першої жертви була б реакція. в нього міг виникнути шок, він міг би відмовився від задуманого, його можна було б зупинити, якось вмовити або відвернути.

– Може, запитаємо В когось із пацієнтів, як тут взагалі йдуть справи? – Запропонував Стажер. – Виберемо самого осудного на вигляд, он той якраз зовсім поряд на квіточки милується, – він кивнув у бік літнього чоловіка, який, коли б не лікарняний одяг, цілком зійшов би за того, що насолоджується красою природи – інтелігента.

Лангре кивнув, вирішивши, що варто спробувати, раптом їм усміхнеться успіх, і вони дізнаються щось корисне.

– Мосьє, – ввічливо привіталися вони, підійшовши до старого.

Той ніби того і чекав, відразу ж підкинув голову, подивився на них водянисто-блакитними очима, немов скануючи:

– Ви з цих? – Сходу запитав він. – Пра-во-за-хист-ни-ків? – Старанно вимовив чоловік по складах. – Давненько вас тут не було видно. Ці квіти крадуть мою їжу, – раптом заявив він, обвинувачно вказав пальцем на хризантему.

– Ем-м-м, – знітився Стажер. – Можливо, у вас є ще якісь скарги?

– Каральна медицина, – пожувавши губи, несподівано цілком усвідомлено сказав старий. – Попадешся, і тебе відправлять на десять уколів. Так що, бережися, внучок.

– Десять уколів? – Підкинув брови Стефан. – Щодня? Чи що години?

– П'ять днів по два уколи, якщо вже "залетів", – чоловік відірвав від квітки кілька пелюстків. – "Заліт" – це якщо в тебе, наприклад знайшли цигарки, що тут заборонено. Але є і гарне, голубчик, – підморгнув старий. – Раніше, наприклад, у нас таємниці листування не було. Читали все, що хотіли: тобі лист прийшов, вони його відкрили і тільки потім віддають – "на, тримай". А зараз ось при тобі подивляться, що нічого забороненого немає, відразу віддають.

– Господа поліцейські! – До них стрімкими кроками підішли дещо досить міцних на вигляд санітарів. Стажер було напружився, що їх зараз звідси "попросять" за розмови з пацієнтами, але раптом один з санітарів привітно посміхнувся. – Мосьє Лангре! Я вас у віконце побачив і відразу дізнався, дай, думаю, привітаюся. Брись, – звернувся він до старого. – Там Ема клени пересаджує, йди подивися, ти у нас таке любиш.

– Вітаю, Моріс, – привітався Лангре.

Коли літній чоловік відійшов трохи далі, знайомий Лангре змовницьким шепотом запитав:

– Ви ж тут через Крамера, так? – Злодійкувато озирнувшись на всі боки, він продовжив. – Ми з Джеромом тільки що були в головного. Запитували, на чому Крамера повезуть до суду, який транспорт підготувати і о скільки, які умови будуть у самому суді, так от, знаєте, що він сказав? Заявив, що цього може і не статися, що Крамера не повезуть нікуди, ніби "все вилами по воді писано"! Мовляв, він тут ще довго пробуде.

– Як довго? – Спохмурнів Лангре.

– Та в тому і річ, що не каже. Темнить наше керівницство, – похитав головою другий санітар. – Кожні півроку комісія лікарів направляє звіт до суду за станом пацієнтів, потім суддя приймає рішення, продовжувати лікування далі або ні. Раніше до суду пацієнтів взагалі не возили, тільки нещодавно почали.

– Ви кажете, що його збираються залишити тут надовго, але ж тут сидять не за вбивства котиків, – задумливо протягнув Лангре. – А в основному за вбивство людей. Адже таке неможливо пролікувати навіть за кілька років.

– Але нас взагалі не повідомляють, яке лікування буде увКрамера, а це дивно, – спохмурнів Джером. – Не повідомляють, як і скільки працюватимуть над його психікою.

– Алекс Крамер – унікальний випадок, – кивнув Моріс. – Я взагалі нічого не розумію. Його треба лікувати психотерапією, а не медикаментами, розумієте, про що я?

– Так, – кивнув Стажер.

– А яка тут може бути психотерапія, якщо на шістсот пацієнтів у нас всього чотири штатні психологи? Це по п'ятнадцять хворих на одного лікаря, ви мене вибачьте! І займатися з ними треба щодня.

– Його вже чотири рази возили до суду, і я знаю, що лікарі там казали, ніби Крамер їх шантажує, не приймає пігулки і не виходить на вулицю, – додав Джером.

– Він не потребує заходів примусового характеру і суворого нагляду. Але лікарям плювати на пом'якшувальні обставини, – сказав Моріс. – Спочатку Алекс перебував у загальній палаті з п'ятнадцятьма пацієнтами, але він людина дуже конфліктна. В результаті, за наказом головлікаря його перевели в одиночну палату.

Зіщулившись від холодного, проймаючого до кісток вітру, що налетів раптом, Моріс запропонував:

– Давайте підемо в середину? Погода не шепоче, – він кивнув у бік будівлі.

Ледве вони ввійшли, як пролунали грюкання дверей, що закривалися одна за одною. Непроханих гостей тут явно не шанували. Втім, Лангре встиг помітити, що в одній невеликій кімнатці тулилися, як мінімум десять чоловік.

– Чому вони не вийдуть на вулицю? – Запитав він знайомого санітара.

– Відпочивають після судового засідання, – знизав плечима Моріс. – Навіть якщо пацієнт або його родичі наважуються розпочати нелегкі тяжби з цією лікарнею, ні до чого хорошого це не призводить. В першу чергу страждає сам пацієнт, персонал може навіть елементарно не випускати його в нужник. Щонайменша скарга на якісь побутові питання або ще щось… Якщо хоч трохи наполягаєш на своїх вимогах та правах, лікарі відразу приписують таку поведінку до прогресуючої хвороби і збільшують дозування препаратів.

– Ти казав, що керівницство темнить щодо Крамера, – нагадав Лангре. – А сам, як думаєш, він тут надовго?

– Ну-у-у, – протягнув Моріс. – Звинувачена в особливо тяжких і тяжких злочинах людина, визнана неосудною, в середньому проводить тут близько восьми років під суворим наглядом.

Лангре схмурнів. Із слів санітара виходило, що навіть якщо у пацієнта був короткий психоз, в результаті якого той вчинив вбивство, і він вилікувався наприклад за півроку, то раніше поставленого терміну його все одно ніхто не випустить.

– Якщо людина вчинила вбивство, і за це йому передбачено покарання в десять років, то все. Раніше, ніж через десять років він з цієї лікарні не вийде, – підтвердив його думки Моріс. – Ця установа спочатку орієнтується не на лікування, а на зміст і утримання. Кожні півроку суд подовжує лікування, оскільки "пацієнт становить надзвичайну небезпеку для оточення". Але це просто формальність, у Алекса Крамера немає жодних шансів на інше рішення суду, будь він хоч сто разів осудним і здоровим.

– Якщо пацієнт поскаржиться в листі рідним на своє життя в лікарні, що зробить персонал? – Запитав Лангре. – Все просто, – скривився Джером. –