Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Ми відразу ж узялися за багри і стали обшукувати дно, сподіваючись знайти тіло збожеволілої дівчини. Потопельницю ми не знайшли, але наткнулися на дещо несподіване. З дна ми підняли полотняний мішок із якимось старим іржавим залізяччям і уламками чи то ріні, чи то скла. Більше там нічого не було. Увесь учорашній день ми продовжували пошуки, проте жодних слідів ані Рейчел Гоуллс, ані Ричарда Брантона так і не знайшли. Поліція графства вже падає з ніг, і наша остання надія на вас».

Уявіть, Ватсоне, як пожадливо я вслуховувався в цю розповідь, намагаючись у голові зіставити події й знайти якусь нитку, яка б поєднала їх у ланцюжок. Зник дворецький. Пропала покоївка. Покоївка спочатку кохала дворецького, а потім зненавиділа. Вона — валлійка, значить, запальна й неприборкана. Дівчина кинула в ставок мішок із загадковим вмістом. Жоден із цих фактів не міг пояснити головного. Де вихідна точка тих подій? Без цього ми не просунемося ні на крок.

«Масгрейве, мені конче треба побачити документ, — сказав я, — який так зацікавив вашого дворецького». — «Знаєте, це наш сімейний ритуал — щира нісенітниця, — заявив Масгрейв. — Його дотримуються тільки тому, що він надзвичайно старий. У мене із собою є копія документа. Якщо вже вам так кортить — читайте».

І він подав мені той папірець, який ви зараз бачите перед собою, Ватсоне. Ці запитання й відповіді мусив вимовити кожний чоловік із роду Масгрейвів, який досяг повноліття. Я зачитаю їх у тому порядку, в якому вони зазначені:

«— Чиїм це було?

— Того, кого вже немає.

— Чиїм це буде?

— Того, хто прийде.

— Де було сонце?

— Над дубом.

— Де була тінь?

— Під берестком.

— Скільки до нього кроків?

— Десять і десять на північ, п’ять і п’ять на схід, два і два на південь, один і один на захід, потім униз.

— Що віддамо ми за це?

— Усе, що наше.

— За що ми віддамо це?

— За віру».

«Оригінал не датовано, але, швидше за все, це середина сімнадцятого сторіччя, — зазначив Масгрейв. — Боюся тільки, що вам цей факт не допоможе». — «Принаймні, — сказав я, — у нас з’явилася ще одна загадка, і вона цікавіша за попередню. Цілком можливо, що, розгадавши одну з них, ми розгадаємо й другу. Сподіваюсь, ви не образитеся, Масгрейве, якщо я зазначу, що дворецький ваш є людиною настільки розумною, що виявився кмітливішим за десять поколінь своїх господарів». — «Я вас не розумію, — здивувався Масгрейв. — Цей папірець не має ніякого сенсу». — «А я вважаю, що сенс його наочний. Брантон, схоже, думав так само і вже не вперше тримав його в руках. Ви сказали, що в нього була якась карта, яку він сунув за пазуху щойно ви з’явилися». — «Так. Але яким чином вона стосується цієї старовинної нісенітниці?» — «З’ясувати це не так уже й важко, — відповів я. — Якщо ви не проти, ми найближчим потягом вирушимо до Сассексу й розпочнемо вивчення цієї справи на місці».

Вечір іще не настав, а ми вже опинились у Герлстоуні. Може, вам доводилося бачити зображення або читати описи цього славнозвісного замку, тому я обмежуся тим, що скажу, що будівлю зведено у формі літери «L». Коротке крило — це стара частина, до якої поступово прибудовували чимраз нові помешкання, що згодом утворили більш довге крило. У центрі старого крила є низькі двері з важким верхнім одвірком. Просто над ним викарбувано дату «1607», але історики сходяться на тому, що сволоки та кам’яна кладка є значно старішими. Ця частина будинку має такі товсті мури і настільки вузькі вікна, що в минулому сторіччі власники маєтку вирішили добудувати нове крило й переселитися туди. Відтоді старе крило використовують як місце зберігання садового інвентарю і як льох. Будинок оточений чудовим парком. Ставок, про який згадував мій клієнт, розташовується поряд з алеєю, ярдах у двохстах від будинку.

Я був цілком упевнений, Ватсоне, що маю справу не з трьома, а з однією загадкою, і якщо мені вдасться збагнути сенс обряду Масгрейвів, я одержу ключ до таємниці зникнення дворецького та покоївки. На це я і спрямував усі сили. Чому дворецькому не давав спокою цей старовинний документ? Очевидно, Брантон вбачав у ньому якусь вигоду для себе. Що це було? І як це вплинуло на його долю?

У мене не викликало сумнівів, що цифри в тексті обряду вказують на цілком визначене місце, і якщо його знайти, ми дізнаємось і про те, яку таємницю Масгрейви вважали за необхідність зберігати для нащадків. На початку вказано дві відправні точки: дуб і берест. Із дубом усе відразу стало зрозуміло: прямо перед замком, ліворуч від алеї, я побачив величаве старе дерево.

«Напевне цей дуб уже ріс тут, коли записувався ваш ритуал», — сказав я, коли ми проїжджали повз нього. «Не виключаю, що він стримів тут уже дев’ять сторіч тому, за часів Норманського завоювання, — пробурчав Масгрейв. — У нього стовбур двадцять три фути в обхваті».

«А старі берести у вас є?» — запитав я. «Он там колись ріс один, але десять років тому в нього влучила блискавка і ми його спиляли». — «Місце, де він стояв, іще видно?» — «Безумовно». — «А інші берести у вас є?» — «Ні, але багато буків». — «Я хочу оглянути місце, де ріс берест».

Їхали ми в двоколці, і мій клієнт, не доїжджаючи до замку, звернув і підкотив до місця на галявині, де раніше росло дерево. Це місце було майже точно посередині між дубом і будинком.

«Висоту того береста, я думаю, визначити вже не вдасться?» — запитав я. «Я можу вам назвати її хоч зараз. Шістдесят чотири фути». — «Звідки ви знаєте?» — здивувався я. «Мій домашній учитель вважав, що вивчення тригонометрії зводиться виключно до вимірів висоти методом подібних трикутників. Я з дитинства знаю висоту всіх дерев і забудов у маєтку».

Оце так успіх! Необхідна інформація сама йшла мені до рук.

«Скажіть, Реджинальде, — запитав я його, — а ваш дворецький коли-небудь ставив вам таке саме запитання?»

Масгрейв ошелешено подивився на мене.

«Дійсно, ставив, — відповів він. — Декілька місяців тому Брантон запитав, якої висоти було це дерево. Він сказав, що вони посперечалися про це з конюхом, і просив розсудити їх».

Це була