Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський 📚 - Українською

Читати книгу - "Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стонадцять халеп Остапа Квіточки" автора Олександр Степанович Дерманський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 30
Перейти на сторінку:
носа не показав.

— От, біда! От, горечко! — ледь не плакав Павло Панасович. — Ну, Бубличку, ну, ріднесенький, виходь. Не я — уся школа просить. Виходь...

Остапові було шкода дивитися на директора. Він і сам неабияк засмутився.

— Слухайте, а може, ми його виженемо з нори? Налякаємо, покричимо, — запропонував юнак.

— Та де там! Не виженеш його. Він глибоко сидить. А почнемо шуміти — ще глибше заб’ється. А може, його й немає там. Хтозна, чи це його основна нора, велика? Чи мала, запасна. Бо в байбаків є й такі. В них вони лиш інколи переховуються і дуже рідко ночують.

— А раптом вийде? Все одно ж немає інших варіантів, — стояв на своєму Остап. Шкода, не спробувавши, їхати додому.

— А, горіло б воно! — махнув рукою директор. — Давайте спробуємо! Тільки так: у цю діру я вставляю ліхтарик і йду. Йду до першого входу. Він найбільше схожий на основний. Ти йдеш до третьої діри, наставляєш проти неї мішка і ждеш.

— Добре.

— Може бути, що є ще й інші виходи — у байбака їх буває і більше трьох, але. Але будемо сподіватися, що Бублик не встиг так розгалузити свої тунелі. Він не надто багато часу мав для цього. Навесні лиш утік. Отже, я стану там з другим ліхтарем, теж запхну його в нору й почну. Тобто почну кричати й гупотіти ногами. А ви стійте, тримайте якнайдужче мішка і, якщо Бублик вискочить, то вискочить. Я маю на увазі, що він вискочить на вас, Остапе Валерійовичу. Тобто в мішок. Отоді мерщій закручуйте гичку й тримайте, аби він не вистрибнув.

— А він схоче тікати саме моїм виходом? — засумнівався Остап.

— Якщо тікатиме, то напевно. На інші не наважиться, бо там буде світло. Ну, гайда.

Так і зробили. Поклали ліхтарик в один отвір, затулили розкритим мішком інший, а в третій Павло Панасович почав світити і єрепенитись. Та ще й ногами тупотів.

З хвилину нічого не відбувалося. Але потім Остап почув якийсь звук. Це було, ніби десь зовсім поряд з-під землі проривається потік води. За тим ураз щось вдарило об дно мішка — і юнак ледь не випустив його з рук. Миттєво зорієнтувавшись, Остап обіруч притис край мішка собі до живота і перехопив міцніше. В мішку бився байбак, але тепер Остап тримав міцно.

— Є! — не своїм голосом закричав він. — Є, Павле Панасовичу! Ваш Бублик попався! Давайте мотузку!

Щастю директора не було меж. Він ще ніколи так швидко не водив свого «Москвича», як тепер, повертаючись до школи.

— Ми врятовані, Остапе! — на всю машину кричав він. — Боже мій милий, ми врятовані! Буде їм живий куточок! Буде! Та вони тепер, як побачать мого Бублика!.. Ну, дякую, Остапе Валерійовичу, дякую! Якби не ви...

— Немає за що, — ніяково відповів юнак. — Ще тільки півсправи зроблено. Тепер головне — завтрашній день пережити.

— Переживемо, ось лиш привеземо Бублика до школи. Там ви все добре відремонтували?

— Все в порядку там, не переймайтеся.

— От і добре. Ми його так у мішку поки що й покладемо до клітки. Нехай за ніч заспокоїться, а зранку Геннадій Іванович уже випустить. Ви й не уявляєте, Остапе, який я щасливий!

Але Остап уявляв. Він теж був дуже задоволений.

Головний інспектор

Такого ґвалту Глинятин ще не чув за всю свою історію. З самісінького ранку мало не в кожнім обійсті дружно подали голос кури, гуси, індики і всяка інша птиця-худоба, що вміла голосно обурюватися. Можна було б подумати, що в усі двори одночасно вскочили з поля лисиці чи ще якісь злодії і колошкають тепер мешканців хлівів і курників. Досить швидко загальний лемент угамувався, і лиш окремі мукання, бекання, мекання, кудкудакання та ґелґотання долинали з різних кутків села.

Це глинятинські школярі йшли до школи.

Поволі всі оті звуки наближалися до центральної вулиці, в яку нечисленні менші вулички вливалися, наче струмки у повноводу річку.

На центральній вулиці села була школа. Саме до неї, бекаючи, мекаючи, мукаючи, ґелґочучи і кудкудакаючи, прямували глинятинські школярі. Задля справедливості треба сказати, що бекали, мекали й кудкудакали не вони. Замість школярів усе те робили вівці, кози, кури й навіть корови, котрих вони, щоб відновити в школі живий куточок, несли в торбах, корзинах або ж вели на налигачах. Одначе для ще більшої справедливості мусимо сказати, що деякі школярі таки допомагали тваринам бекати, мекати й кудкудакати. Так було веселіше йти до школи. Бо ходити мовчки — взагалі сумно, а йти мовчки до школи — і поготів.

Отак — весело і незвично — розпочався сьогодні ранок у Глинятині.

Павло Панасович, директор школи, прибув на роботу раніше, ніж завжди, а все одно не встигав приготуватися як слід. Спочатку він п’ять разів переклав з місця на місце папери в себе на столі. Потім тричі переставив з місця на місце металеву вішалку. Тоді вирішив переставити горщик з кактусом з шафи на сейф. Потому вирішив, що краще таки кактусові стояти на шафі, й переніс рослину назад. Опісля все-таки передумав і поніс знову на сейф. По дорозі спіткнувся, заорав носом в килимок і випустив з рук горщик з рослиною. Горщик розбився, і тепер виявилось, що найліпше для нього місце в сміттєвому кошику. Самого кактуса Павло Панасович поклав на стілець і став шукати для нього новий горщик. Його погляд упав на зображення Бублика на столі — й він раптом згадав про свого улюбленця. А ще згадав, що байбак і досі сидить у мішку. Павло Панасович вискочив з кабінету й намірився бігти за школу, туди, де вони обладнали куточок для тварин. Проте назустріч йому бігла вірна помічниця Парасина Павлівна.

— Прибув! — важко дишучи, повідомила завуч. — Вже приїхав головний інспектор!

— Як?! Так рано?

— Вже є. Випускати на нього Ніну Силівну?

— Чи ви з дуба впали?! — перелякався директор. — Ніякої Ніни Силівни! Тобто... Нехай буде, але без швабри. Ще нам не вистачало. Проблем з головним інспектором ще нам бракувало. Де він?

— Вже на подвір’ї школи. Я його у вікно бачила.

— Гаразд, — Павло Панасович ковтнув слину й надав своєму обличчю рішучого виразу. — Я його зустріну. А ви біжіть мерщій до фізрука. Він прийшов?

— Вже давно. Геннадій Іванович у живому куточку порається з

1 ... 24 25 26 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський» жанру - 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський"