Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 250 251 252 ... 341
Перейти на сторінку:
чув. А про це точно. Греки такі собі, тільки не одеські, а зовсім насправді — з-за моря, а французькі зуави — це так вони собі прозиваються — у малоросійських штанях…

— Та то, може, якийсь український театр?.. Всі зареготали. Але Шумейко спинив сміх.

— Нічого дивного, — сказав він. — Чутка така вже була. Капіталістична французька республіка. Як проти Німеччини, так чотири роки стріляли на західному фронті, а як проти робітників, то смалять німцям у підмогу. Буржуйська політика. Розкусили вже!

— У німців же проти нас зараз нейтралітет! — гукнув хтось.

— Як в уманських дурнів: з чужого воза беруть і на свій кладуть… Пождуть, поки французи підійдуть, а тоді…

Всі враз принишкли і перезирнулися. Оце була новина! Битися, значить, доводилося тепер проти всіх. Французи побили німців, а тепер з німцями проти нас! А тут ще й своїх гетьманців повні жмені… Люди поглянули один на одного з-під брів. Може, краще завчасу… розійтися?

Та Шумейко вдарив кулаком по столу.

— Постав сундучок! — гримнув він на Кукурішника. — Їхати зібрався, чи що? Буде й того, що вже приїхав, дурень старий! Не міг з тими галичанами під укіс звалитися? Бодай букси попалити? Топку ж можна було залити! — Кукурішник винувато кліпав очима, він схилився і поставив сундучок. — Машиніст! Ех!.. Дайте йому гвинтівку! На свою голову привіз!.. Тим паче, — вже спокійно сказав Шумейко до всіх, — гетьмана треба негайно погнати і взяти всю владу до своїх рук. Перерізати магістралі, щоб французам з німцями не об'єднатися!

Кукурішнику тицьнули гвинтівку до рук. Він тримав її, немов палицю, — ще ніколи в житті він не стріляв ні з чого, крім рогатки, та й то тільки змалку.

— Як же її?.. — безпорадно озирнувся і закліпав він. Хтось йому показав.

Шумейко звернувся до Тихонова, що саме ввійшов з кондукторським ліхтарем.

— Скільки нас є?

— Близько сотні, — відказав Тихонов, — а може, й усі двісті. Темно ж довкола, ніч. З селянами зв'язку ще нема. Знаю, що підходять, — Зілов же там комісарить, — але мовчать. Анігич! І разу не стрельнули. Мабуть, маневр. Панцирникам не показуються, чи що? Зв'язкових двічі засилав — як у воду.

— Пошли Кульчицького Стаха або Золотаря.

— В заставі обидва. За одинадцятим полком — щоб не в'їхало щось зненацька від Києва…

— Ага! — повеселішав Шумейко. — Так і треба: то мазурики! — Він ляснув долонею но столу. — Нам би зайняти вокзал — за всяку ціну вокзал! Тоді поженемо всі порожняки на Могилів. Звідти дванадцять тисяч бессарабських партизанів іде. Від Дністра до Дону проженемо німців — факт! Про офіцерську роту що чути і про комендантську сотню, га?

Офіцерська рота та комендантська сотня Парчевського — то був міський гетьманський гарнізон. Тихонов помовчав і смикнув плечем:

— Аглая проти них пішла.

— З ким?

— Таж… сама…

— Що ти мелеш дурне?

— Кажу ж! — розсердився й Тихонов. — Отак і пішла сама. На Парчевського в неї удочка є. Присягла, що роззброїть сама…

На ґанку раптом знявся шарварок, і крізь групу на порозі враз проскочив задиханий, схвильований телеграфіст.

— Товариші! — затинався він. — Товаришу Шумейко! Ешелон! З київської! Гніванський міст проминув! За півгодини буде тут! Якісь «січові стрільці»! Сорок два вагони состав! Вінниця передала! Правда…

— Не пускати! — звівся Шумейко. — Хто на київській, ти казав?

— Чотири чоловіка! — підбіг Тихонов. — Золотар, Стах… Кулемет кольт.

— Зірвати колію! — наказав Шумейко. — Дрезину![491] Динаміт!

Кілька чоловік зразу кинулися до динамітних скриньок тут же, в кутку. Всі вибігли на ґанок. Дрезини стояли поруч, під пожежним наметом. Це були ручні дрезини з великими маховиками. Двоє хлопців вже поскидали кожушки і стали до ручок. Враз постріли з цепу вздовж паровозів порідшали і тоді зовсім припинилися.

— Що таке?

— Не стріляйте! — десь бринів з темряви тоненький, зовсім дитячий голосок. — Не стріляйте! Я — своя…

Люди, лаючися, спускали гвинтівки. Що там за чорт?

З рудого туману в яскраве світло ліхтарів перед депо вибігла якась невиразна фігурка. Вона бігла сюди, звівши руки вгору і весь час кричачи. Це було дівча — без хустки, волосся стирчало віхтями довкола голови.

— Ади! — здивувався хтось. — Таж то будочникова з першої волочиської! Агій на тебе, дурне!

То була Одуванчик. Вона влетіла між люди, хапаючи всіх за гвинтівки, за рукава.

— Хто тут найстарший? — захлиналася вона. — Хто найстарший? Та хіба ж так можна воювати? Хто найстарший?! — Вона стала перед Шумейком і від здивування аж розкрила рот. — Дядя Шумейко! Таж звідки це ви? Хіба утекли? А наш Козубенко? Господи! — Вона вже побачила Козубенка і зразу ж кинулася до нього… — Ой, розказати ж треба, таке розказати! У нас там таке!..

— Де це у вас?

— Таж у нас, у коммолі…

— Стоп! — перебив Шумейко. — Не торохти! Чого сюди забігла? Бачиш — кулі літають, війна? Ану мені зараз додому!

Одуванчик замахала руками і заторохтіла знов. Добре, добре! Вона зараз собі піде! Тільки не додому, а в бараки — там вони збирають хворих на тиф військовополонених. Налякали її війною — пхі! Та хіба ж можна отак воювати? Таж всеньке депо заллято, як на іменини, світлом колійних ліхтарів, а австріяки-усуси сидять собі, як у

1 ... 250 251 252 ... 341
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"