Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Коли від західної вежі пролунав гуркіт та стовп полум’я сягнув до небес, Іра на мить забула, що робила. Зачаровані нею гнучкі стебла зі шипами застигли у повітрі.

Після цього по площі пронеслася хвиля радості. Вогонь означав, що загін Святозара впорався зі своїм завданням.

Усміхнувшись, Іра знов повернулась до своїх стебл. Через те, що була зима і навкруги не було жодного клаптика землі, чарівниця не могла нормально чаклувати.  Але на щастя у її загоні був Юстас з його магією вогню та Мері зі Стешою, які підірвали декілька кам’яних плит, якими була вмощена площа. Після цього Юстас одразу підігрів землю і кинуті у неї зачаровані зерна швидко проросли. Вони, як змії оплітали ноги імперських солдатів, змушуючи злякано сахатися. Поки Іра чаклувала, інші прикривали її. Стільки магії в одному місці лякало їх. Деякі кидали мечі. Але таких було мало. Більшість солдатів не збиралися здаватися.

Карателів поки не було видно. Битва тривала вже більше години, і поки жодного червоного плаща не з’явилося у полі зору. Це змушувало нервувати. По даним розвідки у фортеці мало бути багато карателів. Але де ж вони?