Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Ніколи не чула про неї, — зізналася та.

— Вона надзвичайно рідкісна, — пояснила Джасна, простягаючи руку до баночки. — Бо, як і більшість шиноварської флори, не може рости деінде.

Кабсал здивовано спостерігав за тим, як принцеса зняла покришку та вмочила палець у варення. Трішки повагавшись, вона піднесла його до носа понюхати.

— А я було гадав, що Ваша Світлість не любить джему, — промовив той.

— Так і є, — відказала Джасна. — Мені просто стало цікаво, як вона пахне. Я чула, ніби полуниця абсолютно ні на що не схожа.

Вона закрутила покришку й витерла палець носовичком.

— Я приніс і хліб, — сказав Кабсал і витяг невеличкий пухкий буханець. — Шаллан, це дуже мило з твого боку, що ти не винуватиш мене, проте я й сам бачу, що перегнув палку зі своїми залицяннями. От і подумав, що, може, принесу тобі гостинця й…

— І що? — запитала Джасна. — Спокутуєш провину? «Вибач, що підштовхнув до самогубства. На ось, пожуй хлібця»?

Той знову зашарівся й потупив очі.

— Звісно ж, я скуштую його, — втрутилася Шаллан, люто зиркнувши на принцесу. — І вона теж. Ти дуже уважний, Кабсале.

Взявши хлібину, вона відламала шматочок для гостя, тоді для себе й нарешті для наставниці.

— Дякую, я не буду, — відмовилася та.

— Джасно, — припрошувала підопічна, — будь ласка, хоча б скуштуйте…

Вона дратувалася від того, що двійко її відвідувачів так погано ладнають між собою.

Принцеса зітхнула:

— Ну гаразд.

А тоді взяла пропонований шматочок і якийсь час тримала його в руці, хоча Шаллан і Кабсал одразу ж заходилися їсти. Хліб був духм’яний та смачний, але Джасна скривилася, коли нарешті відправила крайчик до рота й прожувала.

— Раджу негайно скуштувати й варення, — мовив подвижник. — Полуницю нелегко роздобути. Попошукав я, доки її знайшов.

— І, поза сумнівом, дав купцям хабара з королівських грошей, — зауважила принцеса.

Кабсал зітхнув:

— Ваша Світлосте Джасно, я розумію, що не подобаюся вам. Але я щосили намагаюся бути люб’язним. Тож чи не могли б ви принаймні вдавати те саме?

Та глянула на Шаллан, імовірно, пригадуючи подвижників здогад, що мета її дослідження полягає в підриві воринізму. Вона не стала просити пробачення, але й відкоша не дала.

«І то добре», — подумала підопічна.

— Це до джему, Шаллан, — сказав Кабсал, простягаючи їй іще шматочок хліба.

— А, так, дякую.

Затиснувши слоїк між колінами, вона вільною рукою зняла з нього покришку.

— То корабель відплив без тебе, так? — запитав подвижник.

— Угу.

— Про що це ви? — запитала Джасна.

Шаллан зіщулилась.

— Я збиралася повернутись додому, Ваша Світлосте. Вибачте. Мені слід було сказати вам.

Джасна випросталася на ослінчику.

— Зважаючи на всі обставини, гадаю, цього слід було очікувати.

— Іще варення? — знову завів своєї Кабсал.

Шаллан насупилася. Щось він надто настирливо її пригощає. Вона піднесла баночку ближче і, понюхавши, відсахнулася:

— Ну й запах! І не називається ласощами?

Джем смердів сумішшю оцту та мулу.

— Що? — перепитав стривожений Кабсал. Він узяв слоїк, нюхнув і теж відсахнувся. Здавалось, що його занудило.

— Схоже, тобі підсунули зіпсовану банку, — сказала Джасна. — Невже воно так і має пахнути?

— У жодному разі, — відповів той.

Повагавшись, він усе ж умочив палець у джем і відправив до рота чималий згусток.

— Кабсале! — скрикнула Шаллан. — Це ж гидота!

Той закашлявся, та все ж ковтнув його.

— Хм, на смак непогане. Тобі варто спробувати.

— Що?

— Я серйозно, — наполягав він, настирливо простягаючи баночку. — Ну, тобто я хотів роздобути щось особливе, спеціально для тебе. А вийшло так незручно.

— Я не буду цього куштувати, Кабсале.

Той вагався, немов роздумував над можливістю нагодувати її силоміць. Чому він так дивно поводиться? Подвижник схопився рукою за голову, встав і, похитуючись, відійшов від ліжка.

А тоді кинувся геть із кімнати. Проте, здолавши всього половину шляху, гучно осів додолу, хоча тіло за інерцією ще трішки проїхало по ідеально чистих і гладких камінних плитах.

— Кабсале! — закричала Шаллан, зіскочивши з ліжка і в самому лише білому халатику кинувшись до нього. Того судомило. І… і…

І її також. Кімната закрутилася перед очима. А ще навалилася неймовірна втома. Шаллан намагалася встояти на ногах, але відчула запаморочення й послизнулася. І майже не відчула, як ударилась об підлогу.

Хтось, лаючись, нахилився над нею, ставши на коліна.

Джасна. Її голос долинав звідкись іздалеку:

— Її отруїли. Мені потрібен самоцвіт, гранат. Принесіть гранат!

«У мене є один у капшуку, — подумала Шаллан і, незграбно вовтузячись, усе ж спромоглася розв’язати рукав захищеної руки. — Навіщо… Для чого їй…

Але ні, не можна відкривати його при ній. Там фабріал!»

Думки страшенно плуталися.

— Шаллан, — долинув голос Джасни — стривожений і дуже тихий. — Мені доведеться Душезаклясти твою кров, щоб очистити її. Це небезпечно. Надзвичайно небезпечно. Я не надто вправна, коли йдеться про плоть або кров. Мій талант направлений на інше.

«Так треба. Щоб урятувати мене». Її квола правиця пірнула в рукав і витягла звідти захищеного капшука.

— Ви… не зможете…

— Цить, дитино. Де там той гранат?!

— У вас не вийде Душезаклинати, — кволим голосом усе ж видобула Шаллан, розв’язуючи шнурочок потаємного гаманця. Тоді перевернула його догори й крізь пелену на очах помітила, як звідти вислизнув золотий предмет і впав на підлогу поряд із гранатовою сферою, яку подарував їй Кабсал.

Прародителю бур! Чому ж так сильно крутиться кімната?

Джасна ахнула. Звідкись іздалеку.

А тоді розплилася…

Щось трапилося. Тіло захлеснула гаряча хвиля, що відчувалася шкірою, неначе дівчину пожбурили в киплячий казан. Вона закричала, вигнувши спину, — її м’язи звело судомою.

І тоді все почорніло.

49

Небайдужість

«Променистий / із місця народження / проголошувача / приходить / проголосити народження місця / Променистих». — Хоч я і невелика прихильниця поетичного жанру «кетек» як засобу передачі інформації, конкретно цей, авторства Аллагна, нерідко цитується з прив’язкою до Урітіру. Гадаю, місце проживання Променистих просто сплутали з місцем їхнього народження.

Стінки провалля, що баштами височіли по обидва боки від