Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Герміона незадоволено цмокнула язиком. Тоді затягла Гаррі назад у крісло. - Як так можна! - обурювалася вона.

- А тепер, - прогримів голос Лудо Беґмена, - прошу вас підняти вгору чарівні палички... на честь талісманів національної збірної Ірландії!

Наступної миті на стадіон влетіла велика зелено-золота комета. Вона зробила коло, а тоді розділилася на дві менші комети, що помчали до воріт. Зненацька над полем вигнулася дугою веселка, поєднавши своїми кінцями дві кулі світла. Натовп захоплено заохав і заахав, як це буває на показах феєрверків. Далі веселка зблякла й зникла, а кулі світла з'єдналися в одну. Вони утворили великий мерехтливий трилисник, що здійнявся високо в небо й полинув над трибунами. З нього почало падати щось схоже на золотий дощ...

- Класно! - зарепетував Рон, коли трилисник пропливав над їхніми головами, а з нього летіли додолу важкі золоті монети, відскакуючи від голів та крісел. Гаррі примружився й побачив, що трилисник складався з тисяч малесеньких бородатих чоловічків у червоних камізельках. Кожен тримав крихітного золотого чи зеленого ліхтарика.

- Леприкони! - вигукнув містер Візлі, перекрикуючи бурхливі оплески глядачів. Дехто з них і досі нишпорив під кріслами, збираючи золото.

- На, маєш, - радісно заволав Рон, запихаючи Гаррі в долоню цілу жменю золотих монет. - Це за всенокль! Тепер тобі доведеться купувати мені різдвяний дарунок, ги-ги!

Великий трилисник розтав у повітрі, леприкони приземлилися на поле з другого боку від віїл, посідали по-турецькому й приготувались дивитися матч.

- А зараз, пані й панове, вітаймо національну збірну Болгарії з квідичу! Зустрічайте - Дімітров!

Болгарські вболівальники несамовито заплескали, і на поле кулею вилетіла верхи на мітлі фігура в яскраво-червоній формі.

- Іванова!

Промчалася ще одна яскраво-червона постать.

- Зоґраф!.. Левський!.. Вулчанов!.. Волков!.. І-і-і-і-і-і... Крум!

- Це він, це він! - закричав Рон, стежачи за Крумом у всенокль. Гаррі швидко навів різкість на своєму всеноклі.

Віктор Крум був худий, чорнявий, з жовтуватою шкірою, мав великого гачкуватого носа й густі чорні брови. Скидався на великого хижого птаха. Важко було повірити, що йому лише вісімнадцять років.

- А тепер прошу привітати... національну збірну Ірландії! - загорлав Беґмен. - Ось вони... Коннолі!.. Раян!.. Трой!.. Малет!.. Моран!.. Квіґлі! І-і-і-і-і-і... Линч!

Над полем блискавично промайнули сім зелених плям. Гаррі покрутив на всеноклі трибок і гравці сповільнили свій рух. Тепер він зміг прочитати на їхніх мітлах напис «Вогнеблискавка», а також розібрати прізвища, вишиті сріблом у них на спинах.

- А зараз - суддя матчу, що прибув аж з Єгипту, достойний чарголова Міжнародної асоціації квідичу Гасан Мустафа!

На поле вийшов невисокий і худорлявий чарівник. Він був геть лисий, зате мав пишні, як у дядька Вернона, вуса та мантію, сліпучо-золоту, як і весь стадіон. З-під його вусів стирчав срібний свисток. В одній руці суддя тримав мітлу, а в другій - велику дерев'яну коробку. Гаррі знову виставив трибок всенокля на нормальну швидкість і почав дивитися, як Мустафа осідлав мітлу і відкрив коробку. З неї вилетіли чотири м'ячі - яскраво-червоний квафел, два чорні бладжери і (Гаррі встиг його побачити тільки на частку секунди) малесенький крилатий Золотий снич. Різко свиснувши у свисток, Мустафа злетів у повітря вслід за м'ячами.

- Почало-о-о-о-ося! - заволав Беґмен. - М'ячем володіє Малет! Трой! Моран! Дімітров! Знову Малет! Трой! Левський! Моран!

Гаррі ще ніколи не бачив такої гри в квідич. Він так міцно притискав до очей всенокля, що окуляри аж врізалися в перенісся. Гравці шугали неймовірно швидко. Загоничі так блискавично кидали одне одному квафела, що Беґмен ледве встигав називати їхні прізвища. Гаррі знову покрутив трибок «сповільнення» з правого боку всенокля і натис кнопку «коментар» згори. Гравці негайно сповільнили рух, а впоперек лінз поповзли сліпучі пурпурові літери.

«Бойовий порядок «Голова яструба» - прочитав Гаррі й побачив, як троє ірландських загоничів - Трой у центрі, а загонички Малет та Моран з боків і трохи позаду - нападали на болгар. «Фінт Порскова» - з'явився наступний напис, коли Трой удав, що злітає з квафелом угору, і цим відтяг на себе болгарську загоничку Іванову, а тоді кинув квафела Моран. Болгарський відбивач Волков щосили вдарив бладжера своєю невеличкою биткою і скерував його на Моран. Моран пірнула вниз, щоб ухилитися від бладжера, й випустила квафела, якого мерщій підхопив Левський, що чатував, кружляючи внизу під Моран.

- ТРОЙ ЗАБИВАЄ! - загорлав Беґмен, а стадіон вибухнув шквалом оплесків та криків. - 10:0 на користь Ірландії!

- Що? - крикнув Гаррі, рвучко позираючи всеноклем на всі боки. - Але ж Левський упіймав квафела!

- Гаррі, якщо не будеш дивитися на нормальній швидкості, то пропустиш усе на світі! - крикнула Герміона. Вона підстрибувала й розмахувала руками, поки Трой робив над стадіоном коло пошани. Гаррі швидко зиркнув поверх усенокля й побачив, що леприкони знову знялися в повітря й утворили великий сяючий трилисник. З другого боку поля на все це похмуро позирали віїли.

Гаррі, злий на себе самого, знову поставив трибок на нормальну швидкість, а гра тим часом поновилася.

Гаррі дуже добре відчував тонкощі квідичу: було очевидно, що ірландські загоничі грають блискуче. Вони бездоганно доповнювали одне одного і немовби читали думки партнерів, обираючи найдосконаліші позиції. Стрічка в Гаррі на грудях без упину вигукувала їхні прізвища: «Трой... Малет... Моран!» За наступні десять хвилин Ірландія забила ще двічі, довівши рахунок до 30:0, чим викликала громове ревіння та оплески своїх прихильників у зеленому одязі.

Гра ставала дедалі швидшою, але й брутальнішою. Болгарські відбивачі Волков і Вулчанов люто гатили по бладжерах, цілячись в ірландських загоничів і заважаючи їм виконувати свої найкращі фінти. Двічі вони змусили їх розлетітися навсібіч, а тоді, нарешті, Іванова прорвала ірландську оборону, перехитрила воротаря Раяна й забила Ірландії перший гол.

- Затуліть вуха! - крикнув містер Візлі, бо віїли почали на радощах танцювати. Гаррі ще й очі заплющив - не хотів відволікатися від матчу. Минуло кілька секунд, і він відважився глянути на поле. Віїли вже не танцювали, а болгари знову заволоділи квафелом.

- Дімітров! Левський! Дімітров! Іванова... ох, ви тільки погляньте! - гримів Беґмен.

Сто тисяч чаклунів і чарівниць раптом затамували подих, бо двоє ловців, Крум і Линч, промайнувши повз усіх загоничів, каменем почали падати до землі, немовби вистрибнули з літака без парашутів. Гаррі стежив за ними через усенокль, намагаючись побачити снича...

- Вони зараз розіб'ються! - заверещала Герміона. І майже не помилилася... в останню мить Віктор Крум вийшов з піке й шугонув