Читати книгу - "Пан Ніхто"

Потім вона наближається з визивним погойдуванням у стилі спокусниці зі старих фільмів, стає біля мене й кидає:

— Ну, роздягайся, а то помнеш штани.

Я скоряюсь, усе з тією ж метою — аби не образити її. Потім ми якось само собою опиняємося в ситуації, яку цнотливі автори передають крапками. Після чого дозволяємо собі подрімати, оскільки до п'ятої години ще є час, а «Контіс» не дуже далеко. Я, звичайно, зовсім не маю наміру дрімати, — нерви мої досить-таки натягнуті, — і просто стежу, коли моя одноденна дружина врешті засне; проте вона не засинає, а крутиться сюди-туди, і я починаю побоюватись, що ліжко під нами в якусь мить затріщить і розвалиться, знищене цією неспокійною красунею.

— Ти вже затратив стільки грошей на цю операцію, П’єре… — чується сонний голос Флори.

— Це правда, — бурмочу я.

— …І загубив стільки часу…

— Це правда, — повторюю.

— … З єдиною метою — щоб ощасливити мене, так, мій хлопчику?

— Твоя пастка досить примітивна, мила. Цілком зрозуміло, що це не єдина моя мета. Але, незважаючи на це. я справді ощасливлю тебе. І то з однієї-єдиної причини.

— А саме? — Запитує вона, однак її сонний тон уже розвіявся.

— Там, де знаходиться те, що ти шукаєш, лежить і дещо інше, потрібне мені. Просто, чи не так?

— А що то таке, П'єре?

— Папери, документи, словом, таке, що не має грошової вартості.

— І ти готовий залишити діаманти заради тих паперів без грошової вартості?

— Готовий. Хоч яким би неймовірним не здавалося це з твоєї точки зору. Ти не припускаєш, що на цьому світі є речі, важливіші від грошей?

— Ні. Такої дурниці я не можу припустити, — визнає вона. Потім голос її знову стає сонним:

— А втім, це справді залежить від точки зору. Ти, мабуть, з тих, котрі кидають бомби й стріляються з політичних мотивів…

Я не відповідаю, щоб дати їй можливість спокійно заснути, і зосереджуюсь на тому, що мене чекає. Словом, знайома невеличка нарада з самим собою, аби з'ясувати перспективу. Не знаю. Не знаю, скільки часу триває нарада, але відчуваю, що Флора вже зовсім притихла; я легенько просуваю руку під подушку, щоб дістати лікувальний препарат. Очевидно, він закотився десь далеко, бо мені ніяк не вдається його намацати. І в той момент, коли я стараюся намацати його, жінка несподівано звішує наді мною свої великі груди:

— Спиш, мій хлопчику?

Ці слова й ці великі груди — останнє, що западає мені в пам'ять, перш ніж я поринаю в неясний і химерний світ наркозу.

Пробуджуюсь я з гострим головним болем і з огидним гірким присмаком у роті. Однак мусить пройти якийсь час, поки до мене доходить, що я вже прокинувся, бо в голові плавають розрізнені образи, і я навіть не можу зрозуміти, чому і як потрапив у цю незнайому квартиру. Потім здогадуюсь, що це мусить бути готельна кімната в «Термінюс», бачу, що над моїм обличчям погойдуються великі груди, і чую стурбований голос Флори: «Спиш, мій хлопчику?»

Ця кобра приспала мене моїм власним препаратом. Підгледіла у дзеркалі, як я ховав його, і, поки я роздягався, переклала під свою подушку.

Ще не встигши до кінця збагнути ці подробиці, я зриваюся з ліжка. Зриваюся і падаю. У голові крутиться, мене нудить. Але зараз ніяк не можна розкисати. Знову пробую підвестися — на цей раз повільніше й обережніше.

Дивлюсь на ручний годинник, що лежить на столі: сім хвилин на шосту. Слава богу. Обережно добираюсь до ванної і стаю під душ.

Трохи пізніше відчуваю вже, що воскрес. Квапливо одягаюсь, не забуваючи все-таки за якимись дрібними деталями переконатися, що мої кишені оглянуті. Не бракує нічого, але огляд був. Очевидно, Флора шукала візитку месьє Арона.

Виходжу з готелю і відправляюсь за адресою, яка врізалася в пам'ять. Добре хоч, що ці наркотики не відбирають пам'яті, а лише збагачують її ще однією неприємною деталлю. Вуличка, що веде до горішньої частини міста, видається мені неприємно крутою, але, хоча до зустрічі ще є час, я збільшую швидкість до максимальної, бо при такій переміні в ситуації і з такою жінкою, як Флора, вже не можеш бути певним ні в чому.

— Трохи поспішили. Тільки-но йду з роботи, — з відтінком докору бурмоче месьє Арон, відчиняючи двері квартирки.

Відомо, що при ділових зустрічах поквапність — такий самий вияв неввічливості, як і запізнення. Але зараз я думаю не стільки про ввічливість, скільки про ключ.

— Сподіваюся, він у вас? — запитую я, відчуваючи, що моє втомлене серце якось дивно поводиться в грудях.

Замість відповіді господар виймає з кишені жилетки ключ, який досить-таки переконує своїм масивним виглядом і вибагливою формою.

— Сподіваюсь, це той самий? — запитую знову, простягаючи руку.

Месьє Арон делікатним жестом відводить мою руку і з гідністю зауважує:

— Не забувайте, що я зі старої генерації, пане.

Будемо сподіватись, що звичаї генерації сказали своє слово. У подібних операціях людина при всій своїй обачності змушена виконувати деякі дії наосліп.

— Здається, між одержаною сумою і магічним числом залишається певна дистанція, яку треба подолати, — нагадує господар, все ще тримаючи ключ на поважній відстані від моєї жадібної руки.

Пишна дама могла б улаштувати мені досить-таки паскудний номер, якби забрала у мене гроші. Тоді б цей кмітливий чоловік нізащо не дав би мені ключа. Але вона не здогадалася.

Я дістаю банкноти, необхідні для подолання дистанції, й одержую секретний інструмент. Потім бажаю месьє Арону доброго здоров'я й легкої старості і виходжу. На годиннику — за вісім хвилин шоста.

Однак, хоча лише за вісім хвилин шоста, на вулиці вже зупинився «опель» Флори, яка в цей момент якраз вилуплюється з його чорної шкаралупи.

— Не утруднюйся виходити, дорога, — зупиняю її. — Ми їдемо далі.

— А, ти тут, мій хлопчику, — привітно, наскільки це в її силах, зауважує вона, знову всідаючись за кермо. — Я не думала, що ти так скоро прокинешся. Так солодко заснув.

— Насамперед до готелю, треба розрахуватись, — наказую, сідаючи біля неї.

— Ти не можеш сказати це іншим тоном? Знаєш, що я не люблю, аби мною командували.

— Я б сказав тобі іншим тоном щось інше, дорога. Але задовольняйся тим, що я великодушний.

— Великодушний? Ха-ха… — вона сміється своїм нечастим і трохи хрипким сміхом. — Начебто ти навіть не здогадуєшся, що я пригостила тебе якраз тією дозою, яку ти приготував для мене. І начебто забув, що вже раз примусив мене прийняти іншу подібну дозу…

— Поняття не маю, про що