Читати книгу - "Ожеледиця"

Ще вчора увечері готель орендував для Лавра машину, і тепер на стоянці університету, де проходила конференція, на них чекав сріблястий Chevrolet Malibu зі зручними сидіннями і всякими наворотами у вигляді обігрівача, навігатора, музики, а також підігріву сидіння і керма, що у березні було зовсім не зайвим навіть у Сіетлі.

Джордж Скотт сина чекав. Побачивши його з вікна своєї кімнати, він, хвацько штовхаючи поперед себе ходунок, майже молодецьким кроком попрямував довгим коридором йому назустріч. Угледівши, як Лавр, піднімаючись на другий поверх, підтримує Ліку за талію, заусміхався: «Мій синок!»

— Hi, dad! How are you? (Привіт, тату! Як ти?)

(Далі діалог між батьком і сином відбувався англійською мовою).

— Прекрасно, слава Богу! Моя жінка не така молода і красива, як твоя, синку, але все ж вона у мене є. І повинен тобі сказати, що коли вона була молодша, могла дати фору будь-який іншій. Вона, звичайно, не така гарна, як була твоя мати, але у себе в штаті перша красуня, — все це він вимовляв, поки Лавр і Ліка піднімалися сходами, нітрохи не соромлячись і не стишуючи голос. Діставшись, нарешті, майданчика другого поверху, він відсунув свій ходунок, міцно обійняв сина, а потім лукаво подивився на Ліку.

— Прекрасна! — констатував, узяв руку зовсім розгубленої дівчини і, нахилившись, торкнувся її пальців своїми губами. Галантно, нічого не скажеш! — Я завжди казав, що рано чи пізно у моєму синові прокинеться Джордж Скотт. Мій хлопчик!

Лавр перевів це Ліці.

— It is nice to meet you, sir, — сказала Ліка по складах завчену фразу.

— Джордж. Називайте мене Джордж. Ех, якби я був молодший! — мрійливо закотив він по-старечому маленькі, з навислими повіками очі. — Ну, що ж ми стоїмо? Пішли швидше у наші хороми!

— У ваші? — здивувався Лавр, але старий тільки крякнув, підхопив ходунок і майже підстрибом повів молодих людей за собою. Було помітно, що він дуже радий бачити сина.

Підійшовши до крайніх дверей ліворуч, старий натиснув велику, розміром з добре яблуко червону кнопку, і двері відчинилися.

Це була справжня шикарна двокімнатна квартира. Біля вікна великої, затишно й багато мебльованої житлової кімнати стояв круглий дерев’яний стіл на різьблених ніжках у стилі бароко. Він був красиво сервірований на чотири персони й заставлений невідомими Ліці стравами і пляшками з віскі, вином і навіть горілкою. Біля столу в інвалідному кріслі сиділа бабуся — чарівна «божа кульбабка». Над тоненьким тільцем — хмарка білого волосся, складеного в вишукану зачіску. Очі підведені блакитними тінями, зморшкуватих щік ледь торкнувся пензлик з рум’янами, на губах — ледь помітний світло-бузковий блиск.

— Хелло, — надтріснутим, але все ще глибоким голосом промовила «кульбабка». — Сподіваюся, ви вибачите мене, що не можу привітати вас як годиться і вийти назустріч. Вік, бачите, іноді диктує свої правила…

— Знайомтесь, це Дороті, — сяяв Джордж. — Дороті, ти вже знайома з моїм сином Лавром, а це Ангеліка, — вимовив її ім’я на американський манер старий.

— Яке прекрасне ім’я! — захоплено мовила старенька. — Дитино, ви й виглядаєте, як ангел! — очі її уважно вивчали Лавра і Ліку. Потім вона поцікавилася: — Ви розмовляєте англійською?

— На жаль, ні, але обов’язково почну вчити, як тільки повернуся додому.

Лавр перевів сказане.

— Ви закохані, Лавре, — чи запитала, чи, скоріше, ствердила Дороті.

— Так, — коротко, без коментарів відповів Лавр і, підсунувши стілець ближче до неї, посадив туди батька.

— Ти що, маєш мене за нещасного каліку? — обурився той, але Лавр не звернув на цей випад жодної уваги. Дороті, скромно опустивши очі, посміхнулася, а Джордж продовжував бушувати: — Ти, мабуть, забув? Я ж казав тобі, що збираюся одружитися!

— Як я міг, тату? Звичайно ж, пам’ятаю! І дуже радий за вас з Дороті. Коли має здійснитися це таїнство?

— Сьогодні, — старий гордо випнув кістляві груди, а потім подивився на годинник. — Через сорок хвилин прийде капелан. А ти і твоя наречена будете нашими свідками. Я вирішив… Ми вирішили, що оскільки у Дороті не залишилося нікого з рідних, то відсвяткуємо по-тихому, з найближчими людьми.

Лавр жестом запросив Ліку, котра розглядала кімнату і фотографії, яких там було дуже багато, підійти до столу. Допоміг сісти, відсунувши, а потім підсунувши стілець. Сів і сам.

— Наливай потрошку, а то я щось хвилююся. Як тоді, коли одружувався з твоєю мамою. Ти ходив до неї? — голос старого зрадливо затремтів.

— Звичайно, тату.

«Невже він її досі любить? — подумав Лавр. — І одружується, напевне, щоб заглушити пульсуючий біль. Нічого, Дороті — чудова жінка, їм добре разом». Він повернувся до Ліки і пояснив їй, що через півгодини їм випаде велика честь бути свідками на церемонії одруження його батька і Дороті.

— О! А! Як? Через півгодини? Вітаю! — у неї просто не знаходилося слів. Вона абсолютно нічого не розуміла, і від того обертом йшла голова.

— Ліко, — спробував заспокоїти її Лавр, — спробуй просто прийняти все, що відбувається. Бачу, тобі дуже складно зрозуміти і цих людей, і те, що вони роблять. Просто віддайся подіям, а думати будеш потім, добре?

Він говорив це, наливаючи напої у келихи і склянки: Дороті — трохи білого вина, батькові і Ліці кинув по два кубики льоду і хлюпнув віскі, собі — «Кока-коли» і трохи рому.

— Ти ж за кермом! — злякалася Ліка.

— Трішки можна. Тут за законом допускається трохи алкоголю в крові. Не хвилюйся, все буде добре.

— Правильно, Лаврентію, налий Ангеліці віскі, а то вона почувається «в чужих туфлях» (по-нашому «не в своїй тарілці»).

Через півгодини до них дійсно прийшов капелан з Біблією і красивими дерев’яними католицькими чотками. Це був високий худий індієць із затягнутим в хвіст рідким білим волоссям. Він широко посміхався, і його темні очі розхлюпували навколо доброту. Ліка встала. Лавр пішов назустріч капелану:

— Здравствуйте, отець Патрік!

— Здрастуй, дитя моє! Привіт, Джордже! Здрастуйте, Дороті! А це що за ангел во плоті? Це ваша дружина, Лаврентію?

— Ні. Ми друзі. Живемо по-сусідству.

— My name is Lika, — промовила дівчина, підходячи до отця Патріка.

— Angelika, — прокоментував Лавр, стаючи позаду дівчини, ніби підтримуючи її.

Капелан, ставлячи всі ці питання, готував місце для церемонії.

— Добре… Так, садіть вашого татка ось сюди, — отець Патрік поставив стілець біля