Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

1 079
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 92
Перейти на сторінку:
як сигнал, що зустріч завершена, по вулиці до нас помалу рухається таксі. Він здіймає руку, спиняючи машину. Це — правильне рішення.

— Жодній живій душі, — нагадує він тихенько, відчиняючи дверцята й ставлячи мої сумки до салону.

— Навіть рибкам в акваріумі, — шепочу я, всідаючись в авто. Не всміхаюся, щоб якось полегшити цей вираз. Бо це геть не смішно.

Він простягає водієві банкноту.

— Завезіть її додому цілою й неушкодженою, — каже він. Очі його ще кілька довгих секунд дивляться в мої очі, і він зачиняє дверцята. Я пригадую, як тоді, минулого разу, я дивилася на нього, а він зникав у ночі. Зараз усе не так. Я знаю, хто він, знаю його смак і на якусь мить прагну відчинити дверцята таксі, зупинити історію, не дати їй повторитися.

Я так не зроблю. Звісно, не зроблю. Попри цю завірюху, ніби з чарівної казки, але ж це не Нарнія. Це Лондон, реальне життя, де серце отримує удари й синці, де його кóпають і розбивають, але воно все одно якось продовжує битися. Я дивлюся, як він віддаляється, коли таксі обережно рушає крізь заметіль, — руки глибоко в кишенях, плечі — назустріч вітру. Я притискаю лоба до холодного скла, ми повертаємо за ріг, моє серце й сумління важкими каменями лежать у грудях.

Краще б я тебе ніколи не бачила, Джеку О’Маро.

2011

Новорічні обітниці

Не впевнена, чи варто мені це записувати, бо раптом хтось знайде, наприклад, акваріумна рибка.

1. Я присягаюся більше ніколи в житті не цілуватися з хлопцем моєї найкращої подруги. Направду, жодної грішної думки про нього собі не дозволю.

2. Складаю всі мої неплатонічні думки про Джека О’Мару до скриньки, запечатую її яскраво-жовтими наклейками з написом «токсично» та засуваю в найвіддаленіший куток своєї свідомості.

1 січня

Джек

— З новим роком, русалонько.

Сара сміється, а я притягаю її до себе.

— Вибач, — шепочу їй у волосся. Мовчки присягаюся собі в цьому році не цілувати нікого, окрім Сари.

— За що? — вона звузила очі, уперлася мені в груди витягнутою рукою.

Чорт.

— Я вчора часнику наївся. Бог знає, як ти цей сморід витримуєш, а я його чую кожного разу, як позіхаю.

Вигляд у неї дещо задоволений, дещо спантеличений. Добре, що ми з нею допилися до нестями, бо саме з такими коментарями можна втрапити в справжню халепу. Чесно кажучи, мені здається, що правда намагається сама вислизнути з мене назовні. Я, мов прострелений з автомата бензобак, — можу вибухнути щомиті.

Лорі

«З НР, Лу! Люблю тебе!»

Я проводжу кінчиками пальців по літерах Сариного повідомлення, лежачи в ліжку. Новому року виповнилося лише дві години, але нічого. Я цілувалася з Джеком минулого, а не цього року. Цей — чиста сторінка.

«І я тебе теж, Сар, багато не пий! З НР, цьом».

Тисну «відправити» й вимикаю телефон. Лежу в темряві, дивлячись на стелю. Дякую батькам, що не поспішали переробити мою кімнату в кабінет чи не звільнили її, коли я поїхала до універу. Вона майже така, якою я її лишила, — своя, затишна, спокійна. Я не з тих, хто чіпляє на стіни постери, але книжки мого дитинства вишикувалися на полиці над письмовим столом, а бузкова сукня з випускного досі висить у шафі. Я навіть не можу висловити, наскільки все це зараз для мене цінне. Тут почуваєшся, ніби зайшов до машини часу або до рятівного ТАРДІСа. Цікаво, куди б я полетіла на власному ТАРДІСі? Відповідь мені відома. Назад, у 21 грудня 2008 року. Я б змусила себе пропустити цей клятий автобус. І ніколи не побачила б Джека О’Мару до того, як нас познайомить Сара. Тоді все було б гаразд. Я й на мить не припускала б думки, що мені дозволена ця розкіш: мати до нього почуття, які бодай трохи відрізняються від платонічних. Я б не валялася зараз тут, відчуваючи себе так ницо. Я могла ще якось розібратися з усім самотужки — до того цілунку. Я боролася зі своєю пристрастю, почувалася через це паскудною подругою, але залишалася на правильному боці межі.

Зараз я вчинила нечуване. Навіть не намагаюся виправдатися сама перед собою. Я не бачилася ані з Сарою, ані з Джеком після того дня в Лондоні. Знаю, він заприсягнувся мені зберігати таємницю, але не мав права просити мене про те саме. Я його не звинувачую: нам нести цей тягар нарівно. І я не знаю, чи правильно було б розповісти все Сарі. А може, це лише допоможе мені почуватися краще, а їй від цього стане гірше. Я втрачу її. Я надто добре це знаю. Вона, мабуть, і Джека тоді покине. Ніхто від цього не виграє. Мене турбує не те, що він, можливо, бабій-дурисвіт і фліртує направо й наліво за її спиною. Було б воно так, я розповіла б їй усе без вагань. Можливо, я сама собі в очі свічу, але відчуваю: сталося дещо дуже особисте — кілька хвилин божевілля, які важким тягарем лягли на сумління нас обох.

Я не розповім їй. Я дала собі обіцянку замовкнути назавжди про свої почуття до Джека О’Мари, і ніколи в житті обіцянка не була для мене такою важливою.

28 січня

Джек

Сара спить, Лорі допізна на роботі в готелі, а я сиджу за кухонним столом, п’ю нерозбавлену горілку о пів на третю ночі. Ніколи пияком не був, але раптом побачив переваги цього способу життя. Уже кілька тижнів минуло з того дня, як я поцілував Лорі. Тижнів. І я геть не впорався зі спробою вдати, що цього не сталося. Буквально щоразу, коли дивлюся на Сару, я гадаю, чи не варто зізнатися їй. Кожного. Божого. Дня. Я прокручую й прокручую все це в голові, намагаючись точно визначити той момент, коли я зрадив. Може, тоді, коли покликав Лорі на пиво? Обійняв її, коли вона плакала? Або давно, саме тоді, коли Сара познайомила нас і ми обоє вирішили не згадувати нашу першу зустріч? Звісно, ми не були дійсно знайомі, але й незнайомцями не вважалися. Зараз я в цьому абсолютно впевнений. Легше було, коли я казав собі, мов Лорі не пам’ятає тих кількох хвилин на зупинці, але тепер

1 ... 25 26 27 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"