Читати книгу - "Некоханий, Драч Марія"

— Аріно, краще не сперечайся, — сестра вперто намагалась достукатися до мене.

— Взагалі-то, ти повинна бути на моєму боці, сестро, — я насупилась.

— Тільки не тоді, коли ти намагаєшся собі нашкодити.

— Це вас, — Олексій простягнув мені свій мобільний.

— Аріно, що це за новий страйк у нас? — суворий тон Германа вказував на те, що мій чоловік був шалено роздратований. — Чому слухавку кидаєш? Поводиш себе як дитина! Що з тобою сталось?!

— Я хочу до міста, але як з’ясувалось, мені самостійно навіть крок зробити не дозволяють, — я знервовано покусала вуста.

— Олексій — твій охоронець. Без нього ти за межі особняку не вийдеш, — жорстким тоном заявив Герман.

— Шпіонаж вирішив влаштувати?

— Олексій забезпечить тебе відповідним захистом. Ти дружина достатньо впливової людини, не забувай про це.

— А своїй коханці ти також охорону найняв? — прошипіла я крізь зуби.

— Якій ще коханці? — треба ж такому, як переконливо він вдавав здивування!

— Будь ласка, не треба цього цирку, — я засміялась, але цей сміх не веселив мене, а навпаки — завдавав дивного болю.

— Поговоримо про це, коли я повернусь. А поки ані на крок від Олексія не відходь, якщо ти вже вирішила поїхати до міста. Я все сказав, — дзвінок було завершено.

Я розлютилась ще дужче, аніж до цього. Але розуміла, що нічого не зможу вдіяти, тому сіла в автівку.

— Не думала, що ти спроможна бути такою, — раптом заявила Аліна, коли ми вже майже були в місті.

— Сама не знала про це, — спалах несподіваної злості вже значно ослабшав і мій мозок почав працювати у звичному режимі. — Просто… Мене обурила вся ця ситуація з репортажем, відсутністю можливості самостійно кудись вибиратись.

— Це рев-ність, — по складах пояснила Аліна.

— Невже? — я з відвертим здивуванням подивилась на сестру.

— На жаль, але все вказує саме на це.

Я не хотіла ревнувати. Це було занадто отруйне почуття. Занадто потужне. Безконтрольне. Воно було здатне перетворити людей на чудовиськ.

— Тут? — спитав Олексій, плавно зупинивши машину біля двоповерхового магазину канцелярії.

— Так, — відповіла я, намагаючись не думати про ревнощі і Германа.

В магазині людей виявилось небагато, в основному тут були матері зі своїми дітьми, яких вочевидь збирали до майбутнього шкільного сезону.

Поки Аліна роздивлялась невелику полицю з книжками, я загубилась між стелажами з фарбами. Тут було представлено все: акварель, гуаш, акрил, масло і темпера. Не магазин, а справжній рай для художника! Вивчаючи кольорові упаковки, я подумки вирішувала, скільки тюбиків мені ще знадобиться і чи треба брати ще декілька для запасу?

Несподівано хтось випадково зачепив мене плечем, що було недивно, враховуючи вузький прохід між стелажами.

— Вибачте, — почувся знайомий чоловічий голос.

— Нічого страшного, — я на мить здійняла голову і зустрілась поглядом з ясними блакитними очима.

— Яка несподівана зустріч! — схоже, Сашко був здивований не менш, ніж я сама.

— Це вже точно. Що ти тут робиш? — я сором’язливо усміхнулась.

— З молодшою сестрою прийшов. Вона живописом займається, фарби треба купити і всілякі інші художні дрібниці.

— Зрозуміло, — між нами виникла незручна пауза, тому я почала знервовано перебирати у руках тюбики з фарбами.

— А ти сама? Чи твій чоловік-тиран, як завжди, десь поблизу? — жартома спитав Сашко.

— Він зараз у відряджені. Я тут також зі своєю сестрою, — не хотілось думати про Германа, враховуючи те, як він себе повів. Та і я теж вчинила нерозумно.

— Якщо так, може, десь посидимо всі разом? Тут неподалік є чудове кафе. Там роблять неймовірне морозиво! Моя сестра мене підсадила на цей десерт. Намагаюсь тримати себе у формі, — Сашко поплескав себе долонею по плоскому животу з помітними контурами рельєфу, що чітко біло видно під тканиною білої футболки, — але інколи дозволяю собі розслабитися.

— Навіть не знаю, — я трохи завагалась, мені дуже хотілось розвіятися, але внутрішній голос підказував, що така ідея Германові точно не сподобається. Достатньо пригадати, як він реагував тільки на просто присутність Сашка.

— Аріно, ось ти де! — до нас поспіхом підійшла Аліна, тримаючи в руках книжку.

— Добридень, — ввічливо привітався Сашко.

— Добридень, — не так тепло відповіла сестра і взяла мене за руку.

— У нас тут виникла ідея посидіти у кафе, — заявила я.

— Ми ж тільки за фарбами приїхали, пам’ятаєш? — Аліна багатозначно подивилась на мене, і я зрозуміла, що вона елементарно хотіла захистити мене від необдуманих вчинків.

— Так, але… Сьогодні така чудова погода. Чому б нам трохи не прогулятися? Знову сидітимемо вдома?

— А чому ні?

— Будь ласка, не будь такою занудою.

— Одна порція морозива нікому не завадить, — втрутився у нашу розмову Сашко і мило усміхнувся. — Ваші стрункі фігури не зіпсуються.

— Гаразд, — врешті-решт, погодилась Аліна. — Але тільки ненадовго.

— Домовились.

На касі до нас приєдналась сестра Сашка — Марина. Вона з братом були дуже схожі, майже близнюки. Блакитні очі, трохи кучеряве золотисте волосся. Марина була дуже привабливою дівчиною і всього лише на рік молодшою за мене.

— На твої ці іграшки витрачається занадто багато грошей, — пробурмотів Сашко, поки розплачувався за покупки.

— Ну, Саню, — Марина ткнула ліктем в бік брата. — Не починай, гаразд? Ніякі це не іграшки.

— Починати вже запізно, — він забрав пакети з прилавку.

Швидко сплативши свою покупку, я повела Аліну за собою до виходу, де на нас терпляче очікував Олексій з незмінним кам’яним виразом обличчя.

— Їдемо на моїй? — спитав Сашко, деактивувавши сигналізацію на своїй спортивній автівці.

Трохи поміркувавши, я вирішила, що розумніше вирушити разом з Олексієм. Він нас не відпустить, а влаштовувати чергову сварку з водієм на очках у перехожих зовсім не хотілось.