Читати книгу - "Таємнича пригода в Стайлзі"

– Пішли вниз, щоб допитати прислугу. Я показав їм усі наші знахідки. Я розчарований Джеппом. У нього немає свого методу!

– Привіт! – гукнув я, виглядаючи у вікно. – Тут доктор Бауерстайн. Думаю, ви маєте рацію щодо цього чоловіка, Пуаро. Він мені не подобається.

– Він розумний, – задумливо зауважив Пуаро.

– Ох, розумний, як диявол! Мушу сказати, я був дуже втішений, коли побачив, у якому стані він був у вівторок. Ви ніколи не бачили такого видовища! – І я описав йому докторові пригоди. – Він нагадував опудало! Обліплений брудом з голови до ніг.

– Ви його бачили?

– Так. Звичайно, він не хотів заходити – це було відразу після вечері, – але містер Інґлторп наполіг.

– Що? – Пуаро схопив мене за плечі. – Доктор Бауерстайн був тут у вівторок увечері? Тут? І ви мені про це не сказали? Чому ви мені не сказали? Чому? Чому?

Здавалося, його охопило безумство.

– Мій любий Пуаро, – обурився я, – не думав, що вас це зацікавить. Не знав, що це важливо.

– Важливо? Надзвичайно важливо! Отже, доктор Бауерстайн був тут у вівторок увечері – у ніч убивства. Гастінґсе, ви не розумієте? Це все змінює, усе!

Я ніколи не бачив його таким засмученим. Відпустивши мене, він механічно поправив пару підсвічників, усе ще бурмочучи про себе: «Так, це все змінює, усе».

Раптово він, здавалося, щось вирішив.

– Ходімо! – сказав він. – Ми повинні діяти негайно. Де містер Кавендіш?

Джон був у кімнаті для куріння. Пуаро попрямував туди.

– Містере Кавендіш, у мене є важливі справи в Тедмінстері. Можна взяти ваш автомобіль?

– Так, звичайно. Просто зараз?

– Якщо дозволите.

Джон подзвонив у дзвіночок і наказав завести машину. Через десять хвилин ми вже мчали повз парк дорогою в Тедмінстер.

– А тепер, Пуаро, – приречено сказав я, – може, ви поясните мені, що все це означає?

– Ну, mon ami, ви й самі багато про що можете здогадатися. Звичайно, ви розумієте, тепер, коли містер Інґлторп поза підозрою, ситуація сильно змінилася. Ми зіткнулися з абсолютно новою проблемою. Ми знаємо, що є чоловік, який не купував отрути. Ми знайшли сфальшовані докази. Тепер прийшов час для справжніх. Я виявив, що будь-хто з будинку, окрім місіс Кавендіш, яка грала з вами в теніс, у понеділок увечері міг видати себе за містера Інґлторпа. Також він стверджує, що залишив каву в холі. На слуханнях ніхто не звернув увагу на це твердження, але тепер воно має зовсім інше значення. Ми повинні з’ясувати, хто, зрештою, відніс каву місіс Інґлторп або хто проходив через хол, поки вона там стояла. З ваших слів, є тільки дві людини, про яких ми з упевненістю можемо сказати, що ті не знаходилися біля кави, – місіс Кавендіш і мадемуазель Синтія.

– Так, це так. – Я відчув невимовне полегшення на серці. Мері Кавендіш, звичайно, не була під підозрою.

– Знявши підозру з Альфреда Інґлторпа, – продовжував Пуаро, – я був зобов’язаний відкрити карти раніше, ніж планував. Поки я його підозрював, злочинець утратив пильність. Тепер він буде вдвічі обережніший. Так, удвічі обережніший. – Він раптово повернувся до мене. – Скажіть, Гастінґсе, а ви самі нікого не підозрюєте?

Я задумався. Чесно кажучи, того ранку в моїй голові раз чи двічі майнула дика й неймовірна думка. Я відкинув її як абсурдну, але вона все ж залишалась.

– Не можна сказати, що це підозра, – пробурмотів я. – Це настільки безглуздо.

– Кажіть, – підбадьорливо переконував Пуаро. – Не бійтеся. Кажіть, що думаєте. Завжди варто звертати увагу на свої інстинкти.

– Ну, – ляпнув тоді я, – це абсурд, але я підозрюю, що міс Говард не сказала всього, що знає!

– Міс Говард?

– Так, ви сміятиметеся…

– Зовсім ні. З чого я маю сміятися?

– У мене не зникає відчуття, – бурмотів я, – що ми виключили її з можливих підозрюваних радше тому, що її тут не було. Але, зрештою, вона була лише за п’ятнадцять миль звідси. Автомобіль доїде сюди за півгодини. Чи можемо ми впевнено сказати, що в ніч убивства в Стайлзі її не було?

– Так, мій друже, – несподівано сказав Пуаро, – ми можемо. Однією з перших моїх дій було зателефонувати в лікарню, де вона працювала.

– І?

– І я дізнався, що того вівторка міс Говард була на чергуванні. Несподівано привезли поранених, тож вона люб’язно запропонувала залишитися на нічне чергування, і її пропозицію з удячністю прийняли. Тут усе сходиться.

– О! – Мене загнали в глухий кут. – Справді, через надзвичайно шалені випади міс Говард проти Інґлторпа я почав її підозрювати. Не можу позбутися відчуття, що вона зробить усе, щоби кинути підозру саме на нього. І в мене виникла думка, що ця жінка може знати щось про знищений заповіт. Вона могла б спалити новий, переплутавши його зі старим, що був на його користь. Міс Говард так сильно налаштована проти нього.

– Ви вважаєте її запал неприродним?

– Та-ак. Вона дуже шалена. Цікаво, чи часом не зійшла з глузду через це.

Пуаро енергійно похитав головою.

– Ні, ні, ви на хибному шляху. Міс Говард не божевільна й не зійшла з розуму. Вона – чудовий зразок збалансованої англійської витримки й твердості. Вона – сама розсудливість.

– Але її ненависть до Інґлторпа видається майже маніакальною. Моя ідея, безсумнівно, просто сміховинна: вона мала намір отруїти його, а отруту помилково прийняла місіс Інґлторп. Але я не зовсім розумію, як це можливо було зробити. Усе це надзвичайно безглуздо та смішно.

– У дечому ви маєте рацію. Завжди розумно підозрювати всіх, поки логічно не зможете довести, на своє превелике задоволення, що вони невинні. Отже, які є причини того, що міс Говард свідомо отруїла місіс Інґлторп?

– Вона була вірна їй! – вигукнув я.

– Тихо! Тихо! – роздратовано вигукнув Пуаро. – Ви міркуєте як дитина. Якщо міс Говард здатна була отруїти стару леді, то цілком здатна і вдавати відданість. Ні, ми повинні шукати в іншому місці. Ви маєте рацію, припускаючи, що її запал проти Альфреда Інґлторпа надто шалений, щоб бути природним, але цілком помиляєтесь у висновках, які з того робите. Я зробив власні висновки, які вважаю правильними, але зараз не говоритиму про них. – Він хвилину помовчав, а потім продовжив: – Поки, на мій погляд, є одне незламне заперечення того, що міс Говард – убивця.

– Яке?

– Вона не мала б жодної користі від смерті місіс Інґлторп. Немає вбивства без мотиву.

Я розмірковував.

– А чи не могла місіс Інґлторп скласти заповіт на її користь?

Пуаро похитав головою.

– Але ви ж самі сказали містерові Веллзу про таку можливість?

Пуаро усміхнувся.

– На це