Читати книгу - "Асистент"

— Погоджуюся з вами, — сказав Цукер. — Убивця добре володіє собою. Він діє за сценарієм ментальних об’єктів, як сказали б деякі психологи-криміналісти. Його поведінка спрямована не на те, щоб відчути задоволення тут і зараз? Ні. Його дії мають на меті дещо чітко визначене, а саме: досягнення абсолютного контролю над жіночим тілом. У нашому випадку: над тілом жертви, Ґейл Їґер. Убивця хоче володіти нею, використовувати її, навіть мертву. Силуючи її до статевого акту в присутності її чоловіка, він утверджує своє «право власності». Стає домінантом щодо них обох, чоловіка і дружини. — Цукер дістав фото розтину. — На мою думку, цікаво, що жертву не було спотворено чи скалічено. Усі кінцівки на місці. Якщо не зважати на природні процеси, характерні для ранньої стадії розпаду, можна сказати, що тіло в доволі доброму стані.

Він подивився на Ріццолі, очікуючи на підтвердження.

— Відкритих ран не було, — сказала вона. — Жертву задушили.

— Це найінтимніший спосіб убити.

— Найінтимніший?

— Уявіть собі, як воно — задушити когось власноруч. Це дуже особисте. Близький контакт. Шкіра до шкіри. Плоть жертви у вас під руками. Ви стискаєте її горло й відчуваєте, як життя вичавлюється з нього.

— Господи! — бридливо кинула Ріццолі.

— Отак мислить він. Так він відчуває. У такому світі він живе. І ми маємо пізнати цей світ. Його збуджує влада над тілом цієї жінки, — сказав Цукер, показуючи на фото Ґейл Їґер. — Він хоче володіти нею, живою або мертвою. У цього чоловіка розвивається особиста прив’язаність до трупа, і він і далі пестить його. Чинить над ним сексуальну наругу.

— Тоді навіщо викидати тіло? Чому б не тримати його поряд років сім, як той цар Ірод? — запитав Сліпер.

— Може, з практичних міркувань? — припустив Цукер. — Наприклад, він мешкає в багатоквартирному будинку. Трупний запах може сполохати сусідів. Понад три дні тримати вдома труп ніхто не став би.

— Три дні? — розсміявся Кроу. — Радше три секунди.

— Отже, ви стверджуєте, що в нього із цим тілом інтимний зв’язок. Трепетний, майже любовний, — сказала Ріццолі.

Цукер кивнув.

— Тоді, напевно, йому було важко просто взяти й викинути її там. У «Стоні Брук».

— Так, це було важко. Усе одно, що розлучитися з коханою.

Ріццолі замислилася про те місце в хащі. Дерева, мерехтіння тіней на землі. Порятунок від міської спеки й галасу.

— Це не просто звалище трупів, — сказала вона. — Можливо, це святилище.

Усі подивилися на неї.

— Що? — перепитав Кроу.

— Детектив Ріццолі озвучила саме той висновок, до якого я вів, — сказав Цукер. — Він використовує це місце не просто для того, щоб викидати зужиті трупи. Ви мали б запитати себе, чому він не засипав їх землею. Чому залишив на поверхні, хоча знав, що їх можуть знайти?

— Бо він їх навідує, — тихо сказала Ріццолі.

— Усі вони — його коханки, — погодився Цукер. — Його жінки в гаремі. Він приходить знову і знову, щоб дивитися на них. Торкатися їх. Можливо, навіть обіймати їх. Саме тому він приніс на собі волосину мертвої жінки. Він торкається трупів, і до його одягу чіпляються їхні волосини. — Цукер поглянув на Ріццолі. — Ота темна волосина, яка випала з голови трупа, відповідає новим знайденим решткам?

Ріццолі кивнула і сказала:

— Ми з детективом Корсаком розпочали з припущення, що вбивця приніс на собі цю волосину з місця роботи. А тепер, коли ми знаємо, звідки та волосина, чи є сенс далі перевіряти людей, задіяних у сфері ритуальних послуг?

— Так, є, — відповів Цукер. — Зараз поясню. Некрофілів приваблюють трупи. Дотик до мертвого тіла — джерело сексуального імпульсу. Бальзамувати їх, одягати, робити їм макіяж — усе це збуджує. І щоб мати доступ до цього захопливого відчуття, такі люди можуть шукати роботу в індустрії ритуальних послуг. Ідеться про бальзамувальників чи, наприклад, візажистів, які готують тіла до похорону. Не забуваймо ще й про те, що жінку, чиї рештки поки що не ідентифіковано, можливо, взагалі не вбивали. Один із найвідоміших некрофілів, психічно ненормальний Ед Ґін, почав із того, що викрадав трупи з кладовища. Викопував жіночі тіла й приносив додому. І лише пізніше він почав убивати, щоб одержувати нові тіла.

— Господи, — пробурмотів Фрост. — На кожному кроці нові чудові відкриття.

— Це один із проявів широкого спектру людської поведінки. Некрофіли лякають і дивують нас. Вони здаються нам хворими збоченцями. Але ця категорія людей, керованих дивною одержимістю і специфічними смаками, завжди серед нас. Так, серед некрофілів є психічно хворі. Але водночас деякі з них абсолютно нормальні.

«Воррен Гойт також був абсолютно нормальний».

Далі заговорив Гебріел Дін. Досі протягом усієї наради він не промовив ані слова, і Ріццолі здригнулася, коли раптом пролунав його низький баритон.

— Ви сказали, що вбивця може повернутися в хащу, щоб навідати свій гарем.

— Так, — відповів Цукер. — Тому в «Стоні Брук» на нього завжди має чекати засідка.

— А що станеться, коли він побачить, що гарем зник?

— Він погано сприйме це, — сказав Цукер, помовчавши.

Від цих слів у Ріццолі мороз пішов поза плечима. «Це його коханки. Як відреагує будь-який чоловік, якщо вкрасти в нього кохану?»

— Він шаленітиме, — пояснив Цукер. — Лютуватиме, що хтось заволодів його власністю. І прагнутиме якнайшвидше знайти заміну. Це підштовхне його до нового полювання. — Цукер поглянув на Ріццолі. — Ви маєте якнайдовше приховувати все це від преси. Можливо, засідка — найкраща можливість упіймати його, адже він повернеться до цієї хащі. Але за єдиної умови — якщо думатиме, що там безпечно. Якщо вважатиме, що гарем і далі там чекає на нього.

Хтось прочинив двері зали для нарад. Усі озирнулися й побачили лейтенанта Маркетта.

— Детективе Ріццолі, я маю з вами поговорити, — сказав він.

— Просто зараз?

— Якщо ви не заперечуєте. Зайдімо в мій кабінет.

Судячи з виразу обличчя присутніх, на думку всім спало одне й те саме: Ріццолі викликають на розправу. А вона й гадки не мала, чим завинила. Почервонівши, вона підвелася зі стільця й попрямувала за шефом.

Поки вони йшли коридором відділу вбивств, Маркетт мовчав. А коли зайшли до кабінету, зачинив двері. Крізь скляну перегородку